+12 Київ
Я вчора заїхала ввечері до супермаркету купити паштет Гектору. Година пізня, наближається комендантська година, людей мало.
Стоїмо на касі – я з банкою паштету і чоловік років 60 із пачкою масла й пакетом пельменів.
Сирена заволала. Бридко так, на два голоси. Тобто супермаркету замало однієї, на вулиці. Вони ще власну навіщось запускають, і тривожний такий голос розноситься ехом порожнім торговим залом: "Увага! Місто атакують ворожі безпілотники!"
Ніхто не смикнувся: ані касири, ані покупці. Тільки мужик із пельменями матюкнувся:
– Задовбали, сволота!
Останній тиждень російські безпілотники атакують Харків буквально щоночі. Вибухи, пожежі, люди під завалами, закривавлені діти, "швидкі", що мчать, – щоденна квітнева стрічка новин міста.
Ми знову лягаємо спати вдягненими. Ми знову переклали документи у вогнетривкі пакети. Ми знову клеїмо паперові хрести на шибки.
Тільки за сьогоднішню ніч – п'ятеро загиблих і 32 особи поранені.
Уранці під час собачого вигулу я помітила, що ніхто не вітає одне одного звичним "доброго ранку".
Бо він не добрий. Серед загиблих – ціла сім'я: тато, мама та їхня 12-річна донька. Вони просто спали у своїй квартирі на другому поверсі.
Російський безпілотник виявили під тілами. Пряме влучання.
Ще сотні людей залишилися без вікон. "Понад 1 тис. шибок було вибито сьогодні вибуховою хвилею", – цю фразу мер міста може не переписувати щоранку, просто копіювати з попередньої новини.
Знаєте, на тлі всього, що відбувається в Харкові, дуже дивно дивитися світові новини. Ніби зазираєш у паралельний всесвіт.
Дивишся фрагмент з інтерв'ю Віткоффа про "Путін – хороший хлопець, він молився за здоров'я Трампа", а в тебе за вікном у цей момент палає пожежище. Бо хороший хлопець скерував десяток дронів на житловий мікрорайон.
Або огидна пика Лаврова з'являється в екрані: "Російська Федерація суворо дотримується домовленостей про припинення вогню по інфраструктурі". А за хвилину в тебе на Салтівці світло вирубається: дрон влучив у підстанцію.
І ці паралельні світи, вони ніяк не перетинаються.
Учора, здається, жінка з пошкодженого будинку пояснює журналістові: "Я зазвичай у тамбур виходжу, коли тривога, а цього разу не вийшла, на щастя (!)". Прямо туди, каже, влетіло, двері вивернуло.
І ти розумієш, що немає жодного безпечного місця. Ні вдома, ні в місті, ні в країні. Ні на вулиці, ні в підвалі, ні між двома стінами.
Смертельна лотерея триває. Кожного божого дня.
І немає жодних дипломатичних рішень у цій війні. Або брехливий путінський режим знищить Україну, а разом із нею й залишки демократичного світу, або навпаки.
Тривога знову волає. Піду гуляти із собакою.
Мене в кожному інтерв'ю запитують про настрої в Харкові. Той випадок, коли можна відповісти одним реченням. Причому реченням мужика з пельменями:
– Задовбали, сволота!
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
