+17 Київ
Я як собачниця підписана на купу тематичних груп у Facebook. Спільноти кінологів, клуби любителів тих чи інших порід, оголошення про зниклих чи знайдених собак, багато всього. Є серед них одна група – найнеприємніша. Коли стрічка видає повідомлення від неї, я відразу засмучуюся, не читаючи.
Відмовники. Собаки, які стали незручними, непотрібними, набридли.
Так, бувають різні історії. Пам'ятаю, прилаштовували стаффорда, писали, що господар загинув у бою за Україну. Трагедія. Але найчастіше причиною стають "алергії", які раптом виявилися, за кілька років, складні "характери" собак і переїзди.
От і зараз: "Через переїзд. Дві чудові дівчинки, мальтійські болонки шукають нову родину". Одній крихітці 10 років, іншій – 12 – старенькі. Це триндець. Злюся й заводжуся миттєво.
Бляха, куди можна переїжджати, щоб не взяти із собою трикілограмового собаку? Який жив з тобою все своє життя. За полярне коло? На Марс? В інший всесвіт?
І ще ці зменшувально-пестливі суфікси в оголошенні – просто ода цинізму: "Собачки ходять на туалетик або пелюшечку".
І не кажіть мені, що бувають такі обставини. Не буває.
Знаю дівчину, яка вийшла заміж за американця й перевезла із собою до США чотирьох доберманів. Знаю хлопця, який вирвався з окупації з трьома алабаями – два своїх і один сусідський. Їхав через усю Росію, іншого шляху не було. Діставався до Польщі тиждень, пройшов десятки фільтрацій, віз 80-кілограмових собак у звичайному старенькому Ford. Спав на вулиці, собаки – у салоні.
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
