+5 Київ
Знаєте, історія з ляльками несподівано набула ще одного ракурсу. Мовного.
Засудження за російську мову від співвітчизників я дістаю щодня.
Іноді це інтелігентне обурення на кшталт "як мені не соромно", але частіше, звісно, прокляття й образи.
Неприємно, так. Особливо коли в тебе повна машина волонтерки, і в божевільній метушні між відвезти-привезти-вивантажити-зібрати-розібрати раптом пищить месенджер із побажанням "здохнути разом із Путіним".
Але я не ображаюся, правда. Ставлюся до таких побажань як психотерапевт. Люди в Україні зараз дуже гострі, і причина очевидна.
Неодноразово пояснювала в коментарях до постів, чому пишу російською мовою, чому виходжу в ефіри до російськомовних видань і блогерів. Наводила приклади, цифри, діаграми, показувала географію своїх читачів, доводила, що мільйони людей, які роз'їхалися світом із колишнього СРСР, щиро підтримують Україну, але не розуміють української. І ці люди, вони хочуть слухати і чути нас, а не кремлівських пропагандистів.
Не раз зізнавалася в щирій любові до української мови, яку прекрасно знаю – розмовляю, пишу, читаю вільно. Ба більше, у тому ж фільмі BBC я дуже докладно пояснювала, як і чому українці були русифіковані грьобаним совком і як вони сьогодні про це жалкують. Але до стрічки воно не увійшло, на жаль.
Сьогодні надійшло чергове повідомлення в месенджер: "Рік тому я прочитала вашу книгу українською "Як ти там?". Мені дуже сподобалося, я підписалася на вас у Facebook. Яким же було розчаруванням читати ваші пости російською".
Я відповім Наталії й усім невдоволеним, розчарованим та злим на мене. По-перше, я вас однаково люблю. А по-друге, є дивовижна і світла історія з ляльками.
Вона б не трапилася, якби я розмовляла російською мовою. Михайло, який надіслав колекцію мені, живе в Ізраїлі з 90-х років. Він побачив моє інтерв'ю в російськомовній програмі в Ігоря Яковенка, яку дивиться саме тому, що підтримує Україну, але не знає української. Послухав, знайшов мою сторінку, почитав тексти і вирішив написати листа.
І тепер – колекція в Харківському театрі ляльок. У прифронтовому місті, де в дітлахів не так уже багато радості.
Сподіваюся, цей приклад зупинить хоча б одну людину, яка вже занесла руки над клавіатурою писати мені гидоту.
До речі, я дуже вдячна людям, особливо україномовним, які все це розуміють без прикладів і пояснень. Таких людей, принаймні серед моїх читачів, значно більше, ніж тих, хто строчить прокльони.
Ну, і щоб не закінчувати мовним срачем, завершую мистецтвом. Хочу нагадати харків'янам, що від сьогодні розпочинається новий театральний сезон. Мій улюблений "Театр для людей" зіграє виставу "Як ти там" уже в цю суботу, ласкаво просимо.
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
