+17 Київ
Я тільки зараз, після всього пережитого вдень, дізналася з новин, що в Україні штормове попередження, подекуди ураган, а в області оголошено якісь аномальні пориви вітру.
І в мене досі тремтять руки, хоча я вже кілька годин удома, у безпеці.
Хочу розповісти вам цю історію, бо не думала, що таке взагалі буває.
Уранці нічого не віщувало лиха. А можливо, ми просто не подивилися прогнозу погоди. Хоча брешу, подивилися. Погода обіцяла бути розкішною, тепло й сонячно.
Той розділ, де про вітер у метрах за секунду, ми навіть не глянули. А хто туди дивиться?!
Ми з подружкою та двома доберманами поїхали в сосновий ліс. Субота.
Зрозуміло, вирушили в тому напрямку, де не заміновано й узагалі мирно. Ми там і раніше бували – чисте повітря, тиша, гриби, собаки в захваті.
От і сьогодні було так. Ми зайшли досить глибоко в ліс, приблизно півтори години від траси. Добермани щось унюхали й пішли за слідом. Ми тільки встигали бігти за ними, посміюючись. Бо наші собаки – ті ще мисливці. Запах чують, але повз зайця запросто пройдуть, не помітивши. Бувало.
Із собою в нас був термос чаю й бутерброди, і ми поглядали на всі боки в пошуках якоїсь галявини для привалу.
Вітер почався раптово. До того ж не знизу, а згори.
Унизу було все, як завжди, але верхівки сосен раптом різко почали розгойдуватися. Це було реально красиво, й загрози ми не відчули. Єдине, добермани підібгали хвости. Стали поводитися так, ніби налякані. Синхронно.
Коли з диким тріском упало перше дерево (за п'ять метрів позаду нас) було страшнувато, але здавалося – це випадковість. Ми заспокоювали одна одну – трухлява сосна, їй настав час, так буває.
Потім інші дві сосни впали разом, просто перед нами. Собаки помітно занервували, але ми ще трималися. І навіть жартували: господи, ми пережили 20 місяців обстрілів, невже злякаємося дерева, яке впало?!
А потім сосни просто посипалися: третя, четверта, п'ята.
Чесно, я була впевнена, що не з боязких. Але, скажу відверто, стало пипець як страшно. Не знаю, скільки важить сосна, але її падіння розбивало все живе на землі.
Ми побігли.
Сосни падали із жахливим тріском перед нами, за нами, скрізь.
Я повторювала: у мене сильні янголи-охоронці, усе буде добре. І ми тікали. Здавалося, вічність.
Залишена в лісі машина – о, диво – уціліла. Ми повернулися додому.
У лісі ми бачили грибників, небагато – осіб шість-сім. Господи, сподіваюся, вони також повернулися.
Пишу все це тільки тому, що дожила до 50 майже років і не знала, що сосновий ліс може бути таким небезпечним. Вітер там – смертельний.
Тепер ви теж знаєте.
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
