$39.57 €42.16
menu closed
menu open
weather +7 Київ
Ганна Гін
ГАННА ГІН

Українська журналістка

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Здавалося, успіхи ЗСУ мотивують людей їхати додому – але ні, люди не повернуться до Харкова. Нікого не засуджую, просто відчуваю нову гіркоту

– Ми не повернемося.

Фраза, яка вдарила струмом. Паралізувала на кілька секунд. Я вперше за пів року почула таке чітке, лаконічне формулювання.

Схожі настрої друзів, які виїхали з міста, почали з'являтися з кінця літа. Але такі, невпевнені, розмиті.

– Ми, мабуть, перезимуємо тут, невідомо, що в Харкові буде з опаленням.

Або:

– Ну, не знаю, малий тут у школу пішов, хай уже рік повчиться, шкода смикати.

Або:

– Аню, про що ти? Ми тільки обладнання перевезли, виробництво налагодили, ну куди повертатися? Кілька років точно будемо тут, а там побачимо.

Ще у квітні я писала такий собі "тест на українця", де найголовнішим маркером було маніакальне бажання повернутися додому.

"Навіть якщо ви зараз у розкішному Відні або у величній Празі, у розкішному Лондоні або чудовому Стамбулі – ви хочете додому. У хрущовку, у комуналку, у недобудований вагончик – неважливо. Додому! І нехай бабці бурчать під під'їздом, і сусід, як олень, паркується, і медицина не бездоганна, і дороги не надто рівні – додому!".

Сьогодні це "додому" зазвучало якось по-іншому. Невпевнено, невиразно, із застереженнями.

Мені здавалося, що успіхи української армії, як кажуть у новинах, "на харківському напрямку", мотивують тисячі людей сідати у машини, потяги, літаки і їхати додому.

Але ні.

У місті три ночі тиша. Люди відчиняють вікна, виходять курити на балкони, і особлива зухвалість – вмикають світло в комендантську годину. Мій сусід навпаки, взагалі відшкріб від шибок ці "моторошні хрести" з малярської стрічки. А парковка біля будинку, як і раніше, напівпорожня.

Я нікого не засуджую, повірте. Я просто відчуваю якусь нову гіркоту. Люди не повертаються.

У мого друга, який першим чітко це сформулював, – четверо дітей, усі школярі. Струмом мене вдарило, бо я раптом (саме раптом) зрозуміла, що до Харкова не привезуть дітей. Їм тут немає де вчитися.

Зруйновано поліклініки, дитячі садки, ігрові майданчики, басейни, корти. Студії з малювання та секції з гімнастики – їх більше нема.

І про опалення теж правда, ми не знаємо, чи воно буде взагалі. І про бізнес, який мої друзі насилу перевезли й налагодили. У Рівному, у Тернополі, у Мукачеві.

І про те, що сюди з Бєлгорода за 30 секунд долітає ракета будь-якого калібру. Незалежно від ситуації на фронті.

Усе правда. Нова харківська неймовірно сумна правда. "Ми не повернемося".

Будь проклята війна. Грьобаний "русский мир".

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.