-1 Київ
Начальник в'язниці, який зруйнував в'язницю, – до 90-річчя Михайла Горбачова.
А скільки їх було за всю історію Росії? Тих, хто був на самій верхівці, і хотів не поневолювати країну, а дати їй свободу. Кілька людей – князь Дмитро Голіцин, Олександр Другий, Єльцин. І, звісно, Михайло Сергійович.
Кажуть, він потрапив у найскладніші обставини. Країна, яку він очолив, не могла більше існувати у брежнєвському варіанті – усе розвалювалося, гроші скінчилися, машина масового терору згнила. Ні страху вже не було, ні поваги. Тож його дії з реформування можна вважати вимушеними – реформи розпочав би будь-хто, хто опинився б на його місці.
Але подвиг його і, відповідно, вічна вдячність йому за те, куди він повернув. Міг же в бік таборів та заборон – і ще кілька років СРСР би протримався, розвалився б, звісно, зі страшенним гуркотом, поховавши під уламками і себе і, не виключено, весь світ. Але хто ж зі старої гвардії того часу вірив у такий результат? І його обкомівське минуле, його коло спілкування, напевно, штовхали його саме туди. Найімовірніше, і товариші по Політбюро вірили, що він поведе Радянський Союз шляхом якщо не Сталіна, то Андропова.
А він пішов в інший бік – свобода, можливості людини, ініціатива. І ось за цей його вибір – а це був його особистий вільний вибір, був би я вірянином, я б вічно молив Бога за нього. Можливо, він і не знав, куди це приведе, можливо, він хотів чогось іншого – правильного соціалізму, наприклад. Але це все неважливо. Він, начальник в'язниці, зламав в'язницю!
А все погане і гарне, що було далі, робили вже ми. Але на початку шляху був він і його вибір, який визначив життя кожного з нас.
Дорогий Михайле Сергійовичу! Усі ми смертні. Але я щиро бажаю вам дожити до того часу, коли більшість наших співгромадян зрозуміє велич здійсненого вами. І жити ще довго після цього, оточеним пошаною і повагою людей, яким ви дали свободу.
Джерело: Leonid Gozman / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
