+1 Київ
"Царство Дуремара" (казка для дорослих).
Хто такий Дуремар? Тим, хто забув, нагадаю: це гостроносий, із вузько, щільно до носа посадженими маленькими безбарвними очима персонаж із казки Толстого "Буратіно", один із керівників "ляльок, яких смикають за нитки". Він дуже любить займатися п'явками, відсиджуватися в очеретах і як на заїждженій платівці бубнити собі під ніс одні й ті самі пропахлі нафталіном безглузді тексти.
На жаль, на диво схожі на нього іноді існують не тільки в кіно чи в театрі, і тим більше не на ілюстраціях у книжках, вони примудряються осідлати не тільки своє життя, але навіть чуже, до того ж, на жаль, численне.
Дехто радіє, що він не Карабас-Барабас – і, можливо, мають рацію. Той яскравий, страшний, навіть жахливий, чорновусий, а цей сірий, дрібний і гугнявий. Карабас не забудеться, він буде в історії, як і інші страшні лиходії, яких людство пам'ятає, хоча це зовсім не дарує йому задоволення. Просто щоб, не дай боже, не повторити. Дуремар зникне, щойно його портрети знімуть зі стін. Ні яскравої думки, ні яскравої справи він не залишить, він на це не здатний. Не можна ж вважати яскравою справою те, що йому вдалося загидити своїми ракетами й іншими військовими іграшками чужий півострів, активно намагатися занурювати його в болото і робити все, щоб люди нарешті не осушили болото і не перетворили його на квітучу долину. Коли трапляється щось страшне чи небезпечне, Дуремар одразу ховається в "очеретах" і робить усе, щоб його ніхто не міг знайти.
Але хто ж чи що ж оточує та обслуговує Дуремара? Вірнопіддані. Ропуха у кожному болоті має право бути і процвітати. Своя жаба, яка зажерлася, навіть якщо її називають на латинський манер RT, вона однаково завжди залишиться жабою і ніколи не перетвориться на Василісу Прекрасну. Сподіватися, що вона може розповісти про водойми із чистою водою, безпідставно, вона звикла жити і славити саме смердючу рідоту. Скільки не розкидатиме обгризених нею кісток, жодних білих лебедів не попливе. Навіть більше, вона впевнена, що всі інші мають жити в ще бридкішому розчині її казок. Поряд із нею, часом у сусідній калюжі, а часом і в тому самому болоті, живе тонка п'явка. Знаменита своєю "п'явкорамою". Нічого, крім висмоктування чужої крові, ну, в крайньому разі грошей його, як і її, не цікавить.
Поблизу мешкає і пуголовок, знаменитий тим, що легко мігрує і готовий скрізь щотижня торочити про корисність для життя ядерного попелу, що є найкращим підтвердженням наміру удобрити болото. Можливо, розмір личинок, комарів і мух, яких він отримує на поживу, справді переконує його, що в липкому слизі брехні та фальсифікацій, який його оточує, вижити можна. Звісно, у плеяді цих плазунів у прямому, а не переносному значенні слова, вільно почуваються Тягништовхай – подружжя скапових і проїдений міллю в різних краях, вічний, як водяний знавець анекдотів із бородою. Там же чудово, як риба у воді, почувається і контужений герой, готовий навіть стерти плювок в обличчя, пам'ятаючи, що зарплата цілком дає змогу вільно жити за принципом "хоч плюнь в очі – то божа роса".
Ще є хтось на зразок "риби прилипали", хоч і стверджує, що плавав і бачив світ, але насправді ніколи не відлипав від проржавілого днища, під яким увесь світ здається брудним і тільки злив відходів із камбуза вважають рогом достатку. Про постійних любителів поквакати і поматюкатися навіть згадувати не хочеться, як і про їхні масові потуги в радіоефірах. Коротше, ось такі найпростіші та нікчемні обслуговують Дуремара.
Ну, а що Дуремар? Він, як і раніше, впевнений, що його болотне царство-самодержавство велике. Те, що болотяний запах змушує тих, у кого все гаразд із нюхом, їхати, і бажано подалі, його не лякає. Людиська його цікавлять переважно лише у призовному віці. Те, що його зусиллями світ усе глибше занурюється у в'язку трясовину болота і змушений відчувати його сморід, ласих до болотяного злата й газу тільки підбурює.
Водночас трапляються дивні речі. З одного боку, Дуремар дуже боїться Шамана. З іншого боку, підсаджений на шаманізм, боїться вимовляти вголос ім'я отруєного болотним газом і ув'язненого Навального, а тепер, судячи з нещодавнього виступу, ще й ім'я поки що не отруєного, але залякуваного президента України Зеленського. А напередодні несподівано як заклинання став повторювати, що він пропонував іншому президентові України Порошенку політичний притулок. Мабуть, щось із пам'яттю його стало, і він сплутав Порошенка і Януковича. Хоча, можливо, він комусь про щось у такий спосіб натякав? Адже скільки ниточці розбою не витися, а кінець завжди обов'язково буде.
Що більше він прагне, щоб ті, хто з волі історії опинилися поруч із болотом, і жили б по-болотному, то більше вони прагнуть чистого повітря і чистої води. Прагнуть бути державами та націями, а не так, як упевнений Дуремар та його слухняні ляльки, – недокраїнами та недонаціями. Утім, що частіше Дуремар звинувачує у цьому інші держави та народи, то більше він перетворює свою саме на це. Але, мабуть, про це покірні йому та його другові шамани їм не розповідають. Найімовірніше, проплаченим шаманам, як і черевомовникам, теж тепло в болотному царстві Дуремара, і вони сподіваються, що Дуремар і Кощій Безсмертний – це одна й та сама особа.
Джерело: "ГОРДОН"
