-2 Київ
Із хорошого і важливого. У четвер Третій комітет Генеральної асамблеї ООН прийняв проєкт резолюції про порушення прав людини у Криму. За ініціативою України співавторами резолюції стали більше ніж 30 країн, у ній жорстко засуджуються порушення прав українців і кримських татар, незаконні арешти й тортури на окупованому півострові. Також у четвер спеціальна слідча група по МН17 зробила звернення, у якому ще раз заявила про причетність високопосадовців РФ до трагедії.
Із поганого. Усі ці події залишилися зовсім "непоміченими", без реакції ВР, профільного комітету, Офісу президента. Ми маємо наймлявішу зовнішню політику за останні роки, яка зовсім не відповідає викликам, що стоять перед Україною.
Україна стає об'єктом... Ми виконали начебто всі "хотєлки" РФ заради нормандської зустрічі, розвели війська у трьох, визначених ще у 2016 році, точках поблизу лінії зіткнення. Правда, тоді ми визначали ці точки заради відкриття КПВВ "Золоте", яке так і не працює, та й поблизу Станиці. На горі Князя Ігоря бойовики так і не демонтували свої фортифікаційні споруди.
Але в четвер Путін у хамській манері заявив, що взагалі не бачить необхідності в зустрічі в нормандському форматі, знову ніс маячню про "непризнанные республики". І тиснув на Київ із вимогою прямих переговорів із так званими "ЛДНР", ще раз натякнув, що на зустрічі, навіть як вона відбудеться, можуть обговорюватися тільки питання закону про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО і амністія. А не безпека, заручники, звільнення політв'язнів і полонених і виведення російських військ і техніки.
Путін витяг Цемаха, свідка у МН17, більше йому ніхто не потрібен, тож проблема заручників знову відтерміновується, на жаль. А ще Путін заявив, що вимагає розведення військ по всій лінії зіткнення, тобто відведення української армії вглиб країни, а не до нашого законного кордону. До речі, про відведення військ немає жодного слова в Мінських угодах. Там є про виведення іноземних військ, зброї та техніки. Але українська влада чомусь публічно мовчить про цю вимогу.
Джерело: Iryna Gerashchenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
