Путін сказав, що може завдати удару, але не сказав про можливі масштаби. Що залишає місце фантазії

Чотири причини путінського ядерного шантажу.

Володимир Путін провів засідання постійної наради Ради безпеки РФ щодо ядерного стримування, на якій повідомив про зміну ядерної доктрини РФ.

Примітно, що ще в червні питання щодо ймовірності ядерної зброї порушували на Санкт-Петербурзькому економічному форумі, і тоді президент Росії заявив про відсутність відповідного рівня загроз. Проте вже у вересні, з огляду на опубліковану інформацію, Кремль суттєво знижує поріг допустимості використання ядерної зброї. Логічно поставити запитання про причини такого рішення й вибору часу для відповідних заяв.

Зовнішній антураж рішення

Привертає увагу зовнішній антураж цього рішення. Документи такого порядку зазвичай розробляють без зайвого висвітлення у пресі, і стають відомими пресі лише публікації "відкритої" їх частини. У цьому випадку ми маємо справу з піар-супроводом рішення ще до появи тексту доктрини. До того ж у вигляді повної стенограми виступу Путіна на сайті Кремля. Яка містить низку політичних тез, але максимально позбавлена конкретики щодо механізмів використання ядерної зброї. Простіше кажучи, Путін сказав, що може завдати удару, але жодним словом не обмовився про його можливі масштаби в кожному з озвучених ним сценаріїв. Що, природно, залишає місце для польоту фантазії в низки одержувачів інформації.

Другий складник – час ухвалення рішення й відповідних заяв. Тут сходяться в одне відразу кілька процесів.

1. Атака ЗСУ на Курську область стала неприємним сюрпризом для Кремля й інформаційним приводом, який змусив навіть низку підконтрольних ресурсів публічно засумніватися в результативності "СВО". Спроба витиснути українські сили поки не дала результату.
2. Водночас Росія, незважаючи на значне (порівняно із січнем – червнем) просування в Донецькій області, не змогла захопити жодного великого міста. Тобто картини "перемоги на фронті" для нейтралізації негативу від курської проблеми забезпечити не вдалося.
3. Протягом останніх місяців ЗСУ суттєво наростили інтенсивність ударів по тилових районах Росії і змогли уразити кілька вкрай важливих і, найголовніше, помітних пересічному громадянину цілей. Ідеться про нафтобази, склади озброєння.
4. Почався процес передання Україні авіації, а останніми тижнями точаться дискусії про доцільність дозволу Україні використовувати далекобійну західну зброю для ударів по тилових районах Росії.
5. Активізувалися дискусії про формати й можливості завершення війни в Україні. До того ж із досить широким розкидом тез, зокрема з боку керівництва країн ЄС. Досить згадати заяви президента Чехії, дискусії кандидатів у президенти США. І, звичайно, чергове пожвавлення КНР і Бразилії з пропозицією свого алгоритму завершення війни. На цьому тлі – президент Зеленський і його зовнішньополітичне турне, де метою є не участь у Генасамблеї ООН, а зустріч із низкою європейських та американських політиків для обговорення свого бачення виходу з війни.
6. І, зрештою, активна політика КНР щодо посилення своєї присутності в регіонах, які у Кремлі звикли вважати зоною свого впливу.

Зважаючи на сказане вище, публічна комунікація Путіним теми ймовірного використання ядерної зброї є радше інформаційною операцією або, якщо хочете, "ядерним шантажем" низки держав.

У кожній інформаційній операції є свої цільові групи, мета й завдання. У цьому випадку можна умовно визначити чотири основні блоки посилів Путіна.

Реалії сучасної Росії. Контроль Україною частини Курської області й регулярні атаки на тилові об'єкти в Росії ставлять під сумнів не лише успішність проведення так званої СВО, а й здатність військового керівництва забезпечити захист власної території. А це вже стає внутрішньополітичною проблемою особисто для Путіна. З одного боку, є факт атаки на територію РФ, який залишився фактично без відповіді. З іншого – і це похідна від попередньої тези – є потреба посилення ЗС. Що пов'язано з темою мобілізації, яка не на жарт лякає "пересічного росіянина".

Однією з відповідей було нещодавнє рішення про збільшення чисельності армії. Другий складник інформаційної операції спостерігаємо зараз. Путін заявляє про зниження порога допустимості ядерного удару, де, зокрема, згадує не лише ймовірне використання західної зброї ЗСУ, а й навіть атаки безпілотниками. Теоретично це може на певний час "заспокоїти" громадян РФ. Мовляв, раніше не було нормативних документів, які б дали змогу "відповісти".

Далекобійна зброя Україні

Питання використання ракет і авіамомб західного виробництва для ударів по російській території сьогодні вже не є питанням гарантованої безпеки тилових областей РФ. Україна демонструє, що може уражати досить важливі об'єкти зброєю власного виробництва. Але такий дозвіл (якщо він буде), з одного боку, різко посилює можливості ЗСУ, з іншого – має політичний характер, знімаючи "ментальні обмеження" на постачання в Україну більшої кількості сучасних і потужних зразків озброєнь. Але із 2022 року вже минуло понад два роки, і для низки політиків країн НАТО питання стоїть не у вигляді "чи забезпечить такий дозвіл воєнний успіх України", а у вигляді "наскільки це може затягнути війну".

Відповідно, заяви Путіна (тут дам цитату: "Агресію проти Росії з боку будь-якої неядерної держави, але за участю або за підтримки ядерної держави запропоновано розглядати як їхній спільний напад на Російську Федерацію") спрямовані саме на політиків США, Франції, Великобританії. Путін не так погрожує їм війною, як використанням "ядерної палиці" в разі негативного перебігу того, що в РФ називають "СВО".

Такий шантаж навряд чи швидко змінить обсяги допомоги, яку надають Україні, але цілком може стати додатковим аргументом для політиків, котрі проти перенесення війни на російську територію.

Сигнал і на Захід, і на Схід

Зниження порога допустимості застосування ядерної зброї є також і політичним сигналом, спрямованим на збереження статусу "супердержави", як це собі уявляють Путін та його оточення. Сьогодні РФ не може забезпечити утримання своєї зони впливу, зокрема й на території колишнього СРСР. Значна частина держав регіону (а також балканських держав, країн Африки) перебуває в пошуку нових партнерів, серед яких, окрім європейських держав, є Туреччина, КНР. Створена РФ ОДКБ фактично не виконує ролі воєнного блоку. На цьому тлі заяву про ймовірне застосування ядерної зброї спрямовано як країнам Заходу, так і Сходу. Знову наведу дві цитати Путіна:

• "Ми бачимо, що сучасна воєнно-політична обстановка динамічно змінюється, і ми зобов'язані це враховувати. Зокрема, виникнення нових джерел воєнних загроз і ризиків для Росії та наших союзників";
• "У проєкті основ розширено категорію держав і воєнних союзів, стосовно яких проводять ядерне стримування".

Отже, Путін намагається натякнути, що готовий захищати зону російського впливу, зокрема використовуючи елементи погрози ядерною зброєю. І окремий пункт щодо Білорусі є розшифруванням або демонстрацією намірів. До того ж, з огляду на активну гру КНР на білоруському напрямі, починаючи із червня місяця, адресат послання (щонайменше білоруської його частини) перебуває радше в Пекіні, ніж у Вашингтоні.

Запрошення до розмови

Підсумовуючи, можна стверджувати, що Путін знову намагається використовувати ядерний шантаж для початку переговорів із головними геополітичними гравцями. Ідеться не про завершення війни в Україні, а про переформатування світової системи зі збереженням за Росією якогось виняткового статусу. І ядерна зброя – ледь не останній аргумент Путіна. Адже економічно РФ давно не супердержава, у військовому плані вже не зовсім, та й політично, зважаючи на поступовий розвал російської зони впливу, теж.

Для Путіна важливі саме переговори про глобальні питання. У такому разі війна в Україні є лише елементом глобальних домовленостей, і у Кремлі розраховують на ймовірність обміну поступок щодо периферійних для РФ напрямів на поступки наших партнерів щодо українського кейсу.

Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook