-8 Київ
Діти замість особового складу.
А що мене завжди всі оці чотири роки бісить, так це вираз "особовий склад".
З усіх жахливих російських запозичень це, мабуть, найжахливіше, яке набагато випереджає "бажаю здоров’я", хоча це теж бісить.
Власне, уся ця армія запозичена з Радянського Союзу, потім ще й багатократно зіпсована, потім відроджена у проукраїнській формі. Але на слух усе ще не така наша. Усе ще закохана в мерзенну міць радянського війська.
Якщо вдуматися, то що це за жахлива така конструкція – "особовий склад"? Склад осіб, де вони лежать штабелями? Склад, як у хімічному розчині, – безлика маса без початку й кінця, без форми й, відтак, без людського змісту. Рухомий склад, як у залізниці, іржаві вагони, яким стукають по колесах, перевіряючи справність?
Дискурс – це зброя, підсвідомість програмується словами, мова – дім буття. Дегуманізовано й індустріально, цей вираз спонукає командирів думати про своїх підлеглих – навіть не як про роботів, а як про набори деталей.
До речі, я чую, як окремі топові командири інколи або навіть постійно вживають інші терміни, наприклад "персонал" або навіть "діти" (Кирило Верес). То кому слід давати мобілізованих?
Я хочу, щоб наш особовий склад перестав бути особовим складом, а став персоналом чи дітьми командирів. У нас, в Україні, командирів називали "батько".
Узагалі дивно, як наша армія відкидає всі надбання попередніх поколінь українських воїнів. Щоразу постає питання: "А чим зайняті оці всі тисячі "офіцерів із психологічної підтримки персоналу" (так зараз називається ця сфера), якщо їх підопічних обзивають особовим складом?" Ці тисячі недурних людей за своєю посадою мусять розуміти силу й цінність слів. Чи є в них якісь бажання й ініціатива із цим боротися?
Оці всі психологи на фронті, може, вони нарешті допоможуть повстати проти радянського дискурсу?
Можна було б подумати, що це якийсь російський агент постарався, щоб ми забули традиції УПА, армії УНР і козацьких полків. Але ні, усе набагато гірше. Я думаю, що цей такий собі колективний агент ФСБ у нашій підсвідомості, нечищеній від ворожого шлаку.
І головне, що це поміняти нічого нам не коштує, поремонтувати цю нещасну когнітивну рамку, у якій ми воюємо, як у невидимій клітці.
Росіяни прекрасно розуміють важливість слів.
Підсвідомість програмується словами.
Дискурс – це зброя. Мова – дім буття.
Діти – замість особового складу.
Джерело: Ihor Lutsenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
