-2 Київ
Прийшла весна і перетворила поля – у моря, дороги – у бригантини, де замість щогл – опори під антидронові сітки. Час іти в путь, у нові океани.
Хтось скаже, що там, серед цих морських битв на Харківщині чи Дніпровщині немає нічого, окрім бруду й крові, окрім сірого безсоння. Але ні, я ж бачу. Там, поряд зі звичайними людьми, багато – незвичайних. І повітря повне весняними надіями й особливими молитвами.
Чотири роки пролетіли, просвистіли швидко. Що міняється? Ставлення до власної смерті все спокійніше. Із тих пір, як мимо мене на Майдані свистіли кулі, м'язи душі, котрими себе кидаю під небезпеку, усе більш звичні до навантажень. Я стараюся вчитися цим вправам у тих, хто поруч.
Усмішка мерця все більше проступає на вустах: коли знаєш, що живеш не основне життя, а бонусне, то кругом – суцільне щастя. Скільки прильотів було мимо? Той бонус, котрий живеш – багатократний.
Треба встигнути справи, треба не оминати жодну красу.
Якщо вдуматися, то в давніх битвах минулого були з обох боків мої предки. Тому війна тягне сама по собі. Простий водій на фронті – щасливий, бо коліщатка його машини і його причепа – то коліщатка, що рухають усесвіт, тисячі доль. Дихати повітрям Донбасу – щастя, скільки б того дихання не було відміряно.
Чотири роки – звичний термін для дальнього плавання. У весняних полях-морях – шторм, хвилі – горою, із водних глибин – нереїди співають, по хліборобській ріллі – гострі ієрогліфи фортифікацій. Обабіч доріг горять фрегати. Життя – повне, як повне вітром вітрило. 13-й рік великого шторму.
Джерело: Ihor Lutsenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
