-1 Київ
Основні засади гарантування безпеки України.
Під час стамбульського раунду переговорів відомі пропозиції делегації України.
Українські пропозиції:
- українські пропозиції містять відмову від виробництва та розміщення зброї масового ураження, а також заборону розміщувати на українській території закордонні військові бази;
- позиція Києва також передбачає відмову від прагнення повернути Крим і Севастополь до складу України у силовий спосіб;
- Україна згодна зафіксувати свій нейтральний і без'ядерний статус, якщо їй нададуть гарантії безпеки, які "за своїм змістом і своєю формою мають бути аналогічні ст. 5" Північноатлантичного договору. Також це передбачає військову допомогу та встановлення безпольотної зони після триденних консультацій для дипломатичного врегулювання питання;
- до числа гарантів, як вважають у Києві, можуть увійти постійні члени Ради Безпеки ООН (зокрема і Росія), а також Німеччина, Ізраїль, Італія, Канада, Польща та Туреччина. Їхні гарантії водночас не поширюватимуться на Крим і Донбас;
- Київ вимагає, щоб країни-гаранти не лише не перешкоджали можливому вступу України в Євросоюз, а й допомагали йому зробити це "якнайшвидше".
"Нейтралітет України".
Член української делегації Чалий пояснив, що означатиме український нейтралітет:
1. Відмова розміщувати іноземні військові бази та військові контингенти.
2. Відмова вступати у військово-політичні союзи.
3. Військові навчання на території України можна буде проводити лише за згодою країн-гарантів.
4. Для України відкриті двері у ЄС, і країни-гаранти муситимуть це підтримувати та зобов'язуються цьому не заважати.
Чалий також заявив, що якщо остаточних домовленостей буде досягнуто на високому рівні, готуватимуть багатосторонню конференцію з найвищими посадовцями країн-гарантів, на якій буде підписано цей договір. Чалий каже, що гарантії Україні мають бути аналогічними до 5-ї статті статуту НАТО.
"Якщо Україна стане об'єктом агресії, після триденних консультацій гаранти мають надати Україні озброєння, військову допомогу та закрити її небо. Якщо нам вдасться закріпити ці основні положення щодо гарантій, то Україна буде в позиції зафіксувати свій сьогоднішній статус позаблокової та без'ядерної держави у формі постійного нейтралітету", – заявив Чалий.
Інший член української делегації, радник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк прокоментував підсумки переговорів. Загалом він оцінив зустріч позитивно: "Є шанс на швидке завершення війни. Україна запропонувала чудовий договір щодо гарантій безпеки, в основі якого лежить посилена ст. 5 НАТО. Із конкретними механізмами її реалізації найсильнішими арміями", – наголосив Подоляк.
Він також зазначив, що питання Криму обговорюватимуть окремо. "Окрема опція. Щодо проблематики Криму двосторонні переговори. Без будь-яких спроб застосування військової сили. На 15 років фіксуємо нинішнє становище". На запитання, коли може відбутися зустріч Зеленського та Путіна, він відповів: "Це питання консультацій. Але напрацьований пакет документів дозволяє прогнозувати цю зустріч. Поки що конкретного терміну немає".
"У Криму запропоновано чітко зафіксувати прагнення сторін протягом 15 років вирішити питання виключно шляхом двосторонніх переговорів між Україною та РФ. Пропонується також у жодному разі не вирішувати питання Криму військовим шляхом. Тільки політико-дипломатичні зусилля", – написав радник глави офісу президента Михайло Подоляк щодо переговорів.
В оприлюднених пропозиціях найбільш небезпечними (руйнівними, катастрофічними) є пропозиції про нейтральний і без'ядерний статус України.
Основні засади гарантування безпеки України.
У зв'язку з оприлюдненими пропозиціями необхідно ще раз нагадати основні принципи безпеки для такої країни, як Україна:
1. Як засвідчила, зокрема, доля Будапештського меморандуму, жодні гарантії у вигляді тих чи інших міжнародних угод – меморандумів, договорів, пактів, зокрема у вигляді так званих assurances або ж guarantees – із будь-чиєї сторони (чи то гарантів Будапештського меморандуму, чи то членів Ради Безпеки ООН, чи то членів РБ ООН+ тощо) не в змозі в принципі гарантувати безпеку України від такого агресора, як агресивний тоталітарний путінський режим.
2. Збереження державного суверенітету України та зумовлених ним можливостей країни проводити самостійну політику в галузі оборони та безпеки (зокрема, право на участь у військово-політичних союзах, а також на розроблення, виробництво, розміщення ядерної зброї на своїй території) непорівнянно важливіше, ніж тимчасова втрата контролю над тією чи іншою територією.
Тимчасова втрата Францією контролю над Ельзасом і Лотарингією 1871 року не позбавила її державного суверенітету і, отже, можливості – за умови зміни геополітичної ситуації та накопичення необхідних ресурсів – повернути втрачені території 1919-го.
Тимчасова втрата західною частиною Німеччини контролю над східною частиною країни 1949 року не позбавила німецьку владу основ державного суверенітету (включно з правом на участь у військово-політичних блоках, а також правом на розміщення ядерної зброї на своїй території) та дала змогу – за умови зміни геополітичної ситуації та накопичення необхідних ресурсів – об'єднати дві частини Німеччини 1990 року.
Тимчасова втрата Російської імперією контролю над своєю столицею Москвою 1812 року не позбавила імператора Олександра I державного суверенітету та дала змогу – за умови зміни воєнної ситуації та накопичення необхідних ресурсів – звільнити від французьких військ як Москву, так і частину країни, зайняту окупантами, і зрештою завдати поразки Наполеону Бонапарту.
Тимчасова втрата радянською Росією контролю над колосальними територіями з величезним населенням відповідно до Брестського миру 1918 року не позбавила більшовицький уряд державного суверенітету та дала змогу – за умови зміни воєнної ситуації та накопичення необхідних ресурсів – відновити контроль над більшою частиною території колишньої Російської імперії у 1918–1922 роках.
Тимчасова втрата Карельського перешийка, частини Карелії та району Петсамо внаслідок радянсько-фінської війни 1939–1940 років не позбавила фінську владу державного суверенітету та дала змогу Фінляндії – за умови зміни воєнної ситуації та накопичення необхідних ресурсів – відновити контроль над втраченими територіями під час війни-продовження 1941–1944 років.
Проте втрата Фінляндією частини державного суверенітету внаслідок підписання радянсько-фінського договору 1948 року позбавила фінську владу можливості повернути (принаймні наступні 74 роки) контроль над втраченими фінськими територіями.
Можливу окупацію Британських островів вермахтом 1940 року тодішній прем'єр-міністр Черчилль розглядав як менше зло, ніж імовірність утрати Британією державного суверенітету (виступ у парламенті "Ми ніколи не здамося" 4 червня 1940 року): "Ми підемо до кінця, ми битимемося у Франції, ми боротимемося на морях і океанах, ми боротимемося з дедалі більшою впевненістю і дедалі більшою силою в повітрі, ми захищатимемо наш острів, хай якою буде ціна, ми битимемося на пляжах, ми битимемося на узбережжях, ми битимемося в полях і на вулицях, ми битимемося на пагорбах; ми ніколи не здамося. І навіть якщо так станеться, у що я ні на мить не вірю, що цей острів або більша його частина буде поневолена і помиратиме з голоду, тоді наша імперія за морем, озброєна і під охороною британського флоту, продовжуватиме битву доти, доки у благословенний Богом час Новий світ з усією його силою та міццю не вирушить на порятунок та визволення Старого".
3. Найважливішим інструментом гарантування (найважливішою гарантією) безпеки України є сучасні, ефективні, потужні Збройні сили, здатні розгромити війська будь-якого агресора, у крайньому разі завдати агресорові шкоди – від значної до неприйнятної, яка позбавляє його бажання в перспективі поновлювати спроби агресії проти України.
4. Такий розгром було здійснено (було завдано шкоди – в межах від значної до неприйнятної) у тих випадках, коли на жертву агресії, меншу за ресурсами та потенційно слабшу, здійснювали напад із боку більш численного і потенційно сильнішого агресора (унаслідок чого агресора було розгромлено або ж йому було завдано серйозної шкоди):
- на Нідерланди з боку Іспанії в 1568–1648 роках;
- на США з боку Великобританії в 1776–1783 роках;
- на Польщу з боку Радянської Росії 1920 року;
- на Фінляндію з боку СРСР у 1939–1940 роках;
- на Ізраїль із боку коаліції арабських держав 1948-го, 1956-го, 1967-го, 1973 року;
- на Тайвань із боку КНР під час Другої кризи в Тайванській протоці 1958 року.
5. Основними умовами збереження боєздатності ЗСУ на необхідному рівні у середньостроковій перспективі є такі:
- членство України у сильному військово-політичному блоці (військово-політичних блоках);
- володіння нею ядерною зброєю;
- наявність у країні потужного військово-промислового комплексу, здатного виробляти значну частину номенклатури сучасного озброєння та боєприпасів;
- наявність власної високорозвиненої, потужної, ефективної економіки.
6. Треба мати на увазі, що нинішня путінська війна проти України не мала і не має невоєнного вирішення. Нагадую дискусію з Макфолом від 25 квітня 2015 року: "Я хотів би наголосити на одній дуже важливій речі. Це має бути гранично зрозуміло: цей конфлікт не має невоєнного вирішення. Повторю ще раз: цю війну неможливо закінчити невоєнними засобами".
7. Зрештою, останнє. Найголовніша, вирішальна гарантія безпеки України – це вільна демократична Росія. Замість "великої угоди" між Путіним і Байденом необхідно виробити й втілити в життя світову "велику стратегію", яка має містити низку елементів, зокрема й військовий компонент. У цієї стратегії має бути чітка кінцева мета. Якою є ця мета? Її довгострокова мета – це вільна демократична Росія. Завдання гарантувати безпеку України, Грузії, Молдови, країн Балтії, інших країн світу, відновити міжнародний мир і порядок не може бути досягнуто без створення миролюбної і, отже, вільної та демократичної Росії. Доки Росія не є вільною та демократичною, вона буде загрозою для своїх сусідів і світопорядку в усьому світі.
Джерело: Андрей Илларионов / LiveJournal
