+5 Київ
У розпал переговорного процесу в понеділок у Києві попрощалися із художником, активістом і воїном 241-ї бригади ТрО – Давидом Чичканом. За кілька годин Хрещатиком уже їхала інша траурна колона – проводжали захисника з 95-ї бригади ДШВ. Водій на чолі колони кричав у мегафон, щоб Київ зупинився і вшанував пам'ять полеглого героя. І Київ чув. Перехожі зупинялися, схиляли голови, ставали на коліно. І я не знаю, чи була ця колона останньою того дня.
Поки тривають перемовини, війна не зупиняється ні на хвилину. Чиїсь найдорожчі втрачають здоров'я, отримують поранення, гинуть. Вибухові хвилі вибивають вікна в тилових містах, прильоти зносять стіни, під завалами опиняються діти. І тоді рятувальники оголошують "хвилину тиші", щоб почути крики про допомогу. Одних журналістів цікавлять питання про костюм, а інші питають, коли Росія припинить yбивaти цивільних, на що диктатор підносить палець до вуха і вдає, що не чує питання. А ще інші журналісти й журналістки їздять у Покровськ і дослухаються, що летить і звідки, намагаючись зафільмувати місто в напівоточенні, яке кровоточить, але попри все – тримається.
На цю щоденну реальність жоден раунд перемовин ніяк не вплинув і неясно, чи вплине. Добре, що європейці збагнули, що передумовою до будь-якого завершення бойових дій є гарантії безпеки для України. От тільки просто черговий папірець, підписаний у Будапешті, Женеві чи Мінську, не підкріплений політичною волею, – це лише фіговий листок, він нікому нічого не гарантує. Українці знають це як ніхто.
Наразі нам ніхто не пропонує ідеального варіанта розвитку подій – "українці, візьміть усю необхідну зброю, щоб відновити кордони 1991 року". Ми поки що можемо обирати з переліку субоптимальних варіантів. Неясно, чого можна очікувати від зустрічі з Путіним. Немає сумнівів, що бажання Путіна знищити Україну ніде не ділося. Питання лише в тому, чи не склалася раптом ситуація, за якої він вимушений буде піти на тимчасове призупинення бойових дій.
Сподівання українців на призупинення війни – зрозумілі. Усі втомлені й виснажені. Проте при цьому важливо пам'ятати, що ймовірність провалу переговорного процесу – більша, ніж його успіху.
І тоді постане питання, а що ж далі. У нас на фронті десятки тисяч людей, які втомлені й виснажені за три з половиною роки війни. Якщо зараз не посилити мобілізації – незабаром Росія торгуватиметься за міста не Донецької, а Дніпропетровської області. Про це в усіх інтерв'ю говорять усі військові командири й рядові військові. Утомлені й злі від відчуття несправедливості. Від того, що їх ніхто не приходить навіть не замінити, а хоча б підтримати.
Давайте я скажу непопулярну річ, на якій не заробиш рейтингів. Справедливість виглядає так: від кожної української родини хтось – один чи одна – мобілізовується до війська. Незалежно від статусу і статків родини. Тоді можна буде говорити про тривалі ротації й заміни людей на фронті. Тоді, повірте, у нас зніметься багато соціальних проблем і напруження. А що найважливіше в цей момент – це також допоможе переговорам. Бо зараз Пyтiн виходить на перемовини, розуміючи, що він говорить із країною, яка не хоче воювати. А отже – може (спробувати) вибивати собі максимальні поступки з нашого боку.
Я не стану закликати не впадати в ейфорію від перемовин, бо не бачу жодної ейфорії довкола. Навпаки – усі напружені, насторожені й намагаються не прогледіти великої зради. І це правильно, адже чим у більших ілюзіях щодо миру ми будемо жити, тим більше це даватиме Рociї приводів наступати далі.
Але я хочу закликати і українську владу, і нас усіх – чути. Чути незручні питання, які можна поставити і міжнародному злочинцю, і наших іноземним партнерам, і самим собі. А якщо Росія порушить перемир'я і знову обстріляє українське місто, що тоді? А якщо почнуть знімати санкції, pociйська економіка відновиться, Путін збере ще більше військо і знову дійде до Києва, що тоді? Чому саме зараз Рociї вигідно сідати за стіл перемовин? Що змусило до цього істот, які не поважають жодні у світі закони й правила? Що відчуватимуть люди з Донеччини й ті, хто воював за цей край, якщо його добровільно здадуть вopoгу? Які наші шанси мати ще сильнішу й більш технологічну apмію, ще більш згуртоване суспільство, якщо ми перемкнемо увагу з війни на вибори? Як має завершитися цей етап перемовин, аби через 10 років Україна не перетворилася на Сакартвело або Білорусь?
Закликаю не забувати свисту pociйських ракет і дзижчання дронів, які після оголошення будь-якого перемир'я одного ранку можуть повернутися. Але найбільше я закликаю – чути військових, які проливають кров за Донеччину, Запоріжжя, Херсонщину, за незалежну, суб'єктну, соборну Україну. Чути "Пливе кача" з траурних колон і в будь-якій переговорній позиції враховувати думки рідних воїнів і воїнок, які віддали життя, здоров'я, безцінні місяці й роки за цю державу. І щодня продовжують це робити.
Джерело: Inna Sovsun / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
