Запровадьте вже день ухилянта й день заброньованого та вітайте з ним одне одного

В Україні 880 тис. військових і 900–950 тис. заброньованих військовозобов'язаних. Урядовці, які спричинили таку ситуацію і не роблять нічого, щоб її виправити, відвідують урочисті заходи й кажуть, як військові надихають їх своїм героїзмом. Надихають на що? Вигадувати нові категорії бронювання?

Читаю пост міністра охорони здоров'я Віктора Ляшка, від якого сльози навертаються: "Серед захисників є й медики, які в мирному житті рятували пацієнтів, а нині рятують поранених на війні й самі стали до зброї. Ви – ті, завдяки кому українські міста продовжують жити. Ви – ті, завдяки кому лікарі можуть лікувати, учителі – навчати, а діти – мріяти".

Тут бракує фрази: "Але я забронював усіх цивільних медиків, а отже, ні поповнення, ні заміни лікарів на фронті не буде. Ніколи. Гребіть самі, як хочете".

У коментарях до наступного поста Ляшку закономірно прилітає питання: "Здоров'я бажаю. Скажіть, будь ласка, а чи будуть якісь рішення щодо повернення в цивільне життя мобілізованих на початку війни лікарів? Чи є якісь спільні з МОУ, ГШ, КМС напрацювання в цьому напрямі?"

Але міністру немає чого сказати. Він прийшов вітати, а не розв'язувати проблеми.

А ще є привітання від народних депутаток, чиї чоловіки раптом віднайшли в собі педагогічні таланти й хоробро та незламно пішли працювати у школу. Або придумали інший спосіб відмазатися від війська. І таких народних депутаток – абсолютна більшість. Мене така картина загалом лякає. Бо якщо їхня родина обирає уникати служби й не долучитися до сил оборони, яке в них може бути розуміння ситуації у країні? Запровадьте вже день ухилянта й день заброньованого та вітайте з ним одне одного.

Гидко долучатися до цього хору гучних порожніх фраз і пафосних "тостів", коли в нас усе так погано з мобілізацією. Бо ці вітання – фіговий листок, який прикриває справжнє ставлення до українських військових. Бо такі подяки людям, які мінімум четвертий рік не бачать близьких, живуть у холоді й дискомфорті, звучать уже просто як насмішка. Вибачте за такий несвятковий і невітальний пост до Дня захисників і захисниць. Я ніколи не зможу підібрати достатньо слів, щоб подякувати всім вам, завдяки кому Україна досі існує.

P.S. Фото із чудової виставки "Сліди" Максима Паленка й Соломії Гороб'юк, яка проходила у Squat 17b в Києві.

Джерело: Inna Sovsun / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора