-5 Київ
Мюнхенська конференція – курс продовження війни.
Те, що відбувається на Мюнхенській конференції з безпеки, вносить корективи до прогнозів щодо термінів продовження нинішньої російсько-української війни.
Тут слід зазначити, що і США, які виступили в Мюнхені в ролі антагоніста, поки що явно зацікавлені в якійсь пролонгації переговорів. Трампу потрібна перемога на проміжних виборах до Конгресу цієї осені. Й ця перемога ще більше потрібна Рубіо й Венсу.
Справа в тому, що зв'язка Венс/Рубіо, швидше за все, піде на президентські вибори 2028 року в парі президент/віцепрезидент.
Процедура імпічменту Трампу (яка не має жодних шансів на остаточний успіх) демократи розглядають як основний політтехнологічний інструмент зі збивання рейтингу Венса/Рубіо, оскільки будь-який скандал із Трампом б'є рикошетом по цій парі.
Тому республіканцям потрібно зберегти нехай і хитку, але більшість і в Палаті представників, і в Сенаті. Тобто, в Конгресі загалом.
Уже зрозуміло, на що зроблять ставки.
В економічній політиці – це система імпортних тарифів: буде показано, скільки сотень мільярдів доларів ця реформа принесла до американського бюджету й куди були витрачені ці гроші.
У зовнішній політиці потрібен значний результат, особливо якщо Трамп зважиться на війну з Іраном цієї весни (адже він ішов на вибори як миротворець).
Таким результатом для Трампа може стати мирний план щодо України й підписання угоди про зупинення війни.
Але Білий дім намагатиметься зробити це влітку, ближче до осені, можливо, у вересні. Тому що при підписанні зараз – ефект для виборців восени "вивітриться".
Тому для Трампа особисто немає нічого критичного у "затягуванні" переговорів. США можуть навіть зробити паузу на найближчі чотири місяці, заявивши про "самоусунення".
Такий сценарій вигідний і для Москви, яка планує до осені захопити нові українські території.
Але він невигідний Україні, бо кожен місяць війни – це величезні втрати.
Але є ще один сценарій – європейський. Він передбачає "прокидання" війни ще на три-чотири роки в надії на повернення демократів до влади 2029 року.
Наразі ймовірність завершення війни цього року – приблизно 40%. Шанси на продовження війни значно вищі – 60%. Це мої оцінки.
У європейській моделі війна переходить у восьмирічний формат, за своєю тривалістю (але не характером) нагадуючи ірано-іракську війну 1980-1988 років.
Схоже, що новий формат війни або її зупинка може бути забезпечена лише міцним восьмирічним треком перебування при владі США консолідованої політичної сили з чітким розумінням сценаріїв продовження війни чи сценаріїв завершення війни.
А це або прихід на восьмирічний політичний цикл демократів, або республіканців.
Європа сприймає війну в Україні як основний фокус своєї безпеки.
Зупинення війни шляхом компромісів означає, що:
- "українська пружина", стиснута зараз до краю, розіжметься, втрачаючи стійкість до нового такту війни;
- доки Україна в гіпертонусі, вона зберігає здатність воювати на "паливі" з ЄС у вигляді грошей і технічної допомоги;
- якщо Україна зупинить цей такт війни, вона вийде із загального військового треку надовго, причому незрозуміло, чи зможе до нього повернутися через, наприклад, три-п'ять років;
- Завершення війни у форматі компромісів – це перенесення ризиків нової війни безпосередньо на Європу.
Тому ніхто в Європі просто так не зніматиме східний бастіон у вигляді українських ресурсів, які згоряють у війні. Виступ канцлера ФРН Фрідріха Мерца побічно підтверджує ці твердження.
Ще раніше в Давосі прем'єр Канади Марк Карні говорив про те, що:
- стався атлантичний розлом між США і Європою;
- США втратили глобальне лідерство;
- глобалізм перетворюється на формат глобальної фрагментації (про яку я неодноразово писав);
- транслібералізм має знайти свою форму "маскулінності".
Мерц говорить приблизно про те саме:
1. Однополярний світ помер. Кінець історії скасовано. По суті починається нова історія людства, й вона пройде під постійною загрозою історичного ревізіонізму з боку геополітичних акторів. Ревізіонізм на даному етапі притаманний таким глобальним гравцям як РФ, Китай, Туреччина, Іран і частина арабського світу.
2. У новій війні економічний націоналізм перемагає лібералізм, а авторитаризм діє швидше за демократії. Ліберальна модель розвитку перебуває на межі своїх можливостей, тоді як автократії дістали "друге дихання".
3. США більше не глобальний гегемон (фактично мої тези про неполярний світ). Ресурсів США вистачить лише задля досягнення егоїстичних цілей (читай доктрину Монро 2.0.).
4. Європа має знайти свій формат трансгуманістичної маскулінності й ліберальної мілітаризації. У цьому напрямку ЄС діятиме самотужки.
5. Німеччина стає центром формування німецько-балтійського кластеру безпеки й розвитку із залученням скандинавських і балтійських країн.
Це, до речі, сформує і внутрішній вододіл у самій Європі.
Очевидно, що до німецько-балтійського проєкту не приєднається Франція (яка формує свій кластер) й Італія (яка прямує до неоконсервативного сегменту ЄС).
Тобто, хоч Мерц і говорить про те, що "ми, німці, ніколи більше не підемо поодинці. Це незмінний урок нашої історії. Ми відстоюємо нашу свободу тільки разом із сусідами, союзниками й партнерами. Ми покладаємося на нашу силу й суверенітет, але також і на нашу здатність до солідарності в Європі. Ми робимо це з принциповим реалізмом", але очевидно, що Німеччина піде не з усією Європою.
Учасниками німецько-балтійського кластера, крім самої ФРН, стають країни Балтії, Скандинавії плюс ситуативно Польща.
У явній опозиції – неоконсервативна Європа: Угорщина, Словаччина, Чехія, Австрія, Італія й Хорватія.
Балканські країни, включно з Румунією і її проєктом об'єднання з Молдовою, – це умовно нейтральний кластер.
Є також ряд кластерів поза цими процесами, наприклад, країни Бенілюксу й Піренейського півострова (Іспанія, Португалія), які вирішуватимуть свої локальні завдання безпеки.
Греція взагалі випадає в окремий блок безпеки з Ізраїлем і Кіпром для протистояння експансії Туреччини, що народжується.
Мерц визначив чотири пункти програми збереження свободи Європи:
- економічний, технологічний і військовий ривок;
- продовження війни й надання для цього підтримки Україні;
- зміцнення східного флангу НАТО, зокрема у форматі розміщення німецьких військ у країнах Балтії, насамперед у Литві (куди вже направлена бригада бундесверу);
- зміцнення критичної інфраструктури, включно з інформаційними мережами.
У підсумку, за задумом Мерца, Європа має стати самодостатнім і конкурентоспроможним геополітичним кластером.
У моїй термінології – увійти до складу "децемоцентричного світу" як один із найважливіших кластерів зі складу провідної світової "десятки".
Зі США Європа спробує створити нове трансатлантичне партнерство, оскільки навіть США "не будуть достатньо сильні, щоб впоратися з усім поодинці".
ЄС спробує зберегти статус членства в НАТО як цивілізаційну конкурентну перевагу у протистоянні з такими країнами як Китай і РФ.
Тут слід зазначити, що Китай і РФ спробують сформувати тут контрперевагу у вигляді глобального євразійського острова, тобто нового формату паназіатизму або Монгольської імперії 2.0.
Як написав російський філософ і поет Володимир Соловйов ще 1894 року:
Панмонголізм! Ім'я хоч дике,
Та пестить слух мені воно,
Як провидіння з Божим ликом
Мені з небес воно дано.
Коли в розтлінній Візантії
Схолов Божественний вівтар,
І відреклися від Месії
Князь, ієрей, народ і цар, –
.......
Від вод малайських до Алтаю
Вожді зі східних островів
Близ стін пониклого Китаю
Зібрали тьму своїх полків.
Як сарана: і незчислимі,
І ненаситні, як вона,
Чужою силою хранимі
Ідуть на північ племена.
Тобто формуванню Монгольської імперії 2.0 Європа протиставить на даному етапі – військовий потенціал України, в перспективі – якийсь прорив у технологіях, нову трансгуманістичну і трансгендерну маскулінність, ліберальну мілітаризацію суспільної свідомості (поки що ніхто не знає, що це таке) й формат Атлантизму 2.0 зі США.
По суті, протистояння відбувається у форматі "репліка" (копія) на "репліку" або 2.0 на 2.0.
Це і є епоха глобального історичного ревізіонізму, епоха історичних копій чи реплік. Додамо сюди ще проєкт імперії Османа 2.0, Великого Турана, Халіфатський проєкт – і пазл складеться.
На жаль, у виступі Мерца так і не пролунали відповіді на низку найважливіших питань. Наприклад, як відбуватиметься мілітаризація в ЄС без нової індустріалізації? Простими словами, як можна повторити про нові досягнення епохи "вугілля і сталі" 2.0 без тих самих вугілля і сталі? Або як ЄС має забезпечити себе достатніми потоками енергії на базі "зеленого" курсу?
Чому, говорячи про помилковість рішення колишніх урядів Німеччини щодо відмови від ядерної енергетики, Мерц не заявляє про відміну цього рішення і про реінкарнацію ядерного енергетичного потенціалу ФРН?
Як людиноцентрична соціальна модель Європи, яка абсолютизує права індивіда й цінність його життя, паралельно скасовуючи релігію (боголюдина) і встановлюючи культ віталізму, життя – людинобога, пояснить своїм громадянам необхідність померти "за абстрактну ідею" тут і зараз?
Як створити модель трансгендерної маскулінності, не повертаючись до консервативної ідеології. І як зберегти трансгендерність під час домінування консервативних наборів цінностей?
І чому досі не створено сил швидкого реагування ЄС у складі хоча б 300 тис осіб? Одна бригада в Литві – це, звісно, прорив, але явно замало прикриття Сувалкського коридору.
З іншого боку, доки Україна воює, Європа може й далі шукати відповіді на ці прокляті питання свого буття. Історичний час у неї, на відміну від нас, є.
Але щось нагадує, що й 2028 року Європа не буде готова до жертовної війни.
Джерело: Олексій Кущ / Facebook
