Війна в Україні – це тестування не лише військових технологій, а й нового соціального дизайну

Ми матимемо найближчими роками й навіть десятиріччями жити у складному, деглобалізованому, фрагментованому світі. У світі, у якому більше немає гегемона, загальних правил і міжнародних інституцій у звичному розумінні цього терміна. Це синдром "богопокинутості" для одних і крах ліберальної моделі для інших.

Сутінки неполярного світу у відблисках вогнів світ-системних воєн. Кластеризація світу й перезавантаження глобальних ланцюжків додаткової вартості. Локалізація/доместикація виробництв, процеси решорингу (повернення виробництв на батьківщину) і ніаршорингу (перенесення виробництв на кластерні індустріальні платформи поряд із великими ринками збуту). Глобальні ланцюжки – тонші й коротші, масштабування локальних виробництв – ширше і глибше.

Світ жив у форматі двополярної світ-системи (1950–1990), у форматі однополярного глобального континууму "кінця історії" (1990–2020). Зараз ми перебуваємо "всередині" найскладнішого "неполярного" світу, відлік історичного часу якого розпочався з 2020 року і який, найімовірніше, завершиться не раніше ніж 2050-го.

Нові чинники глобальної конкурентоспроможності:

1. Доступ до джерел енергії (за ціною й обсягом).
2. Доступ до харчових продуктів.
3. Чинник демографії разом із чинником міграції. Чинник міграції буде значною мірою похідною факторів один і два.
4. Система безпеки з опорою на ядерну зброю для захисту чинників один і два та контролю чинника три.
5. Технології штучного інтелекту як головна технологічна "надбудова".

Усі глобальні процеси й війни упродовж найближчих десятиріч "проєктуватимуть" із застосуванням ШІ. Система модерування глобальних процесів на базі ШІ стане основою нового геополітичного дизайну.

Демографію й міграцію розглядатимуть у контексті впливу "чотирьох вікових груп" на економічну динаміку:

1. Діти – накопичення капіталу.
2. Молодість – споживання.
3. Зрілість – генерування нових продуктів.
4. Старість – витрачання накопиченого.

Два світові кластери в цей час формують оптимальне поєднання чинників розвитку:

1. США:

• Канада – як чинник енергії та продовольства;
• Мексика – демографічний донор;
• "латинізація" США як новий демографічний тренд. Посилення теїстичного, консервативного порядку денного, впливу католицтва. Не випадково Джей Ді Венс навертається в католицтво й зустрічається з папою Франциском напередодні смерті понтифіка;
• максимальні інвестиції американського бігтеху в ШІ;
• ядерний щит.

2. Китай:

• РФ – як чинник енергії та продовольства;
• Центральна Азія – як імовірний донор демографії чи застосування адміністративних стимулів, як і колись за обмеження народжуваності;
• прискорення інвестицій у ШІ;
• модернізація армії й посилення ядерного щита. Використання чинника російського ядерного щита.

Найбільш "постраждалий" геополітичний кластер у цьому форматі – це ЄС.

• Міграція, на відміну від США, призводить до соціальної кризи. Немає формату "плавильного казана" народів.
• Недостатні інвестиції в ШІ.
• Відсутність достатніх джерел енергії.
• Інвестиції в "зелену" енергетику як інструмент енергетичної незалежності й деіндустріалізації водночас.

Африку, Латинську Америку буде поділено між успішними кластерами. Доля Близького Сходу залежить також від успішності розвитку опцій мусульманського кластера з паралельним формуванням пантюркістського.

Що стосується Китаю і США – результат їхнього протистояння залежить від розв'язання завдання, яке поки максимально успішно розв'язує конкурент. Наприклад, майбутнє США визначить здатність до нової великої індустріалізації, концепцію якої досі краще реалізовували в Китаї. А майбутнє Китаю визначать перегони в секторі ШІ, де поки, навпаки, лідирує Америка.

На світ очікує відродження старих концепцій торговельного меркантилізму з митами й торговельними обмеженнями і стратегія промислового протекціонізму. "Туман майбутнього" формується через те, що старий гегемон уже не хоче бути "одним полюсом", а новий претендент на гегемонію – Китай – ще не може стати ним.

Більшість своєї історії США розвивалися саме за умов внутрішнього протекціонізму. Першою економікою світу Америка стала вже на початку XX сторіччя внаслідок стрімкої індустріалізації, яка почалася відразу після завершення Громадянської війни (1865–1898). Відомий закон Смута – Гоулі, який ввів масштабне мито щодо європейських товарів, ухвалили 1930 року на початку Великої депресії.

Глобалізація – це лише трек після 1945 року, і спричинила його світ-системна війна із СРСР, для перемоги в якій Америці потрібно було сформувати широку коаліцію союзників, пов'язаних спільними економічними інтересами: американським преміальним ринком збуту й доларом.

Але в Китаю немає широкої коаліції, як у СРСР. Протистояння з ним не потребує формування міцного блоку з Європою. Результат боротьби з Китаєм буде оформлено в Індо-Тихоокеанському регіоні, а там не так і багато головних гравців.

Америці більше не вигідний глобалізм старого формату, що, утім, не унеможливлює використання окремих його елементів у майбутньому. Нинішня Америка – це доктрина Монро 2.0: від Гренландії до Аргентини із сильним зовнішнім Індо-Тихоокеанським геополітичним акцентом.

Щодо Китаю, то в його культурі немає геополітичного експансіонізму й західного формату гегемонії. А застосування таких концепцій, як спільнота єдиної долі людства, поки не призвело до масштабування впливу Китаю у світі. Формат гегемонії Китаю, на відміну від Заходу, – це "гармонія ставлення молодших до старшого" й відповідний розподіл світової кластерної спеціалізації.

Цей "світ розпаду" буде вкрай некомфортним для значної маси людей.

Війна в Україні – це не лише тестування військових технологій. Це ще й тестування нового соціального дизайну. Як люди реагуватимуть на обмеження громадянських прав, закриті кордони, відсутність демократичних виборчих механізмів, постійну екзистенційну загрозу, формування кастового, ієрархічного суспільства? Як довго люди взагалі можуть існувати в таких умовах?

Напевно, ці соціальні процеси зараз активно аналізують і вивчають, як вивчали їх в інших країнах у період пандемії. Україна стала своєрідним "тестовим стендом" або "лабораторією". У цьому контексті відбувається соціальна атомізація – ефективні стратегії виживання працюють лише на індивідуальному рівні. На колективному рівні, навпаки, максимізуються ризики.

Раніше людство вважало, що легше виживати у форматі колективу (так працювала й еволюція людини як соціальної істоти). На етапі розпаду й технологічного застою процес виживання як "стріла еволюції" зміщується в бік виживання окремих індивідів і/або окремих сімей, максимум локальних горизонтальних спільнот, організованих навколо спільних платформ розвитку. Але це не формат "великих соціальних організмів". Формат виживання "великих організмів" зможуть дозволити собі лише окремі великі кластери, такі як Китай чи США.

Із погляду поєднання рівнів оптимальності базових чинників, США поки мають кращий вигляд, але підсумку цієї битви ще не вирішено. І виживання в "богом забутих країнах", у позитивному розумінні цього явища, стане добрим варіантом побудови "індивідуального ковчега".

Джерело: Алексей Кущ / Facеbook