-1 Київ
Колективний Путін, або Наша колективна схибленість на Путіні.
Сьогоднішня російська дискусія проста, як чобіт. Про що ми говоримо? Про що ми пишемо? Про що говорять за межами Росії?
Піде? Не піде? Що таке "транзит"? Це перехід до Володимира Путіна в новій ролі чи до нового "Путіна"? Тоді хто ним стане? А якщо Путін залишиться, то як – через Держраду, Союзну державу з Білоруссю чи інший трюк? Ворожіння на цій "ромашці" стало російським національним хобі. Утім, і світ гадає: "Якщо не піде, то що..."
Росія розчинилася в Путіні. Створюється враження, що зі складного суспільного організму Росія перетворилася на одноклітинну істоту, життя якої залежить від відповіді на запитання "піде – не піде?".
Зацикленість еліти та системи на пошуку відповіді, яка не має нового сенсу (абсолютно жодного!), відображає політичний та інтелектуальний ступор. Нездатність – небажання шукати вихід із глухого кута за межами єдиновладдя. Безпорадність і безнадійність. Ворожіння "піде – не піде?" принизливе не лише для нації, але і для лідера, який уже позбавлений шансу здивувати та не має драйву для місії.
Зацикленість на Путіні відводить нас, по-перше, від питання про колективно-групову відповідальність за формування нинішньої влади; по-друге, ускладнює розуміння її логіки і наслідків.
Режисер Віталій Манський своїм фільмом "Свідки Путіна" повернув у російську дискусію питання про архітекторів системи, у якій ми маємо задоволення загнивати (див. коментарі Бориса Вишневського та Ігоря Яковенка). Чимало тих, хто хотів би цю історію про коріння забути... І концентруватися суто на Путіні. Зрозуміло чому.
Між тим, сьогоднішнє самодержавство будувала саме єльцинська команда, яка, намагаючись убезпечити себе "дахом", створювала саме охоронний режим на чолі із силовиком. Причому таким, що не має сумніватися у своїй функції (Степашин не пройшов перевірку, бо сумнівався). Тож траєкторію Росії було визначено ще до приходу Путіна в Кремль.
Утім, силову "вертикаль" почали споруджувати ще раніше, коли в 1993 році після розстрілу парламенту писалася і редагувалася самим Єльциним конституція, яка закріпила монополію влади в руках президента. Повноваженням російського президента може позаздрити будь-який радянський генсек (про конституційну всевладність російського президента варто почитати одного з найкращих знавців нашої конституції, Михайла Краснова). Хоч би хто прийшов у Кремль замість Путіна, він уже мав у руках інструмент узурпації влади.
Нинішня "путініана" змушує порушити ще одне питання: про логіку самодержавства. Незрозуміло, наскільки цю логіку усвідомлює Путін. Логіка жорстока: власник абсолютистського ресурсу рано чи пізно стає заручником власної "вертикалі". Він стає заручником тих, хто його охороняє. Тих, хто його інформує. Тих, хто готує йому рішення. Тих, хто транслює його думки. Тих, хто його годує, зрештою. Так було з усіма власниками єдиновладдя. Кожен із них у підсумку закінчував як заручник і одночасно як жертва створеної ним же реальності. Драматична історія не тільки для тих, хто опинився під управлінням самодержавства. Але і для його носія.
Ось Путін піде. А з ним піде і його найближче коло. Це неминуче – їх колективний відхід стане легітимацією нової влади, яка буде черпати народну підтримку повалення старих володарів. І що ми побачимо, коли завершиться третій акт цієї п'єси? Тотально деморалізовану і безпорадну еліту, яка вміє тільки обслуговувати "вертикаль". І не вміє нічого іншого!
Виявиться, що вирішення "проблеми Путіна" – не найважча річ. Що робити з 2,2 млн держслужбовців, які звикли функціонувати в корупційному середовищі? Що робити з 5 млн силовиків, заточених на репресії? Що робити з експертами, запрограмованими на обслуговування влади? Що робити з інтелектуалами, які паразитують у кремлівських радах і "наметах"? Що робити з "майстрами культури", які випрохують у влади, як Андрон Кончаловський, "орієнтир"?
Куди їх подіти? Де взяти тих, хто цей накип може замінити? І чи можна вірити тим, хто сьогодні намагається відмежуватися від своєї співучасті та відповідальності, сподіваючись на роль у новому сценарії? Адже й у них є тільки досвід обслуговування "вертикалі". А ми все про Путіна...
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
