+17 Київ
Коли Америка чхає...
Американська сага триває. Ім'я переможця на президентських виборах відоме – Джозеф Байден. Але його перемогу мають сертифікувати окремі штати і підтвердити колегія виборців. Так себе підстраховує американська система, доводячи справу майже до абсурдності.
А поки що 45-й американський президент Трамп не збирається поступатися Байдену Білим домом, сподіваючись відсудити в нього перемогу. Хоча в успіх задуманого вже не вірять навіть його соратники.
Американська система довела, що здатна забезпечити перевибори влади. Тепер їй доведеться пройти через випробування кризою транзиту.
До 20 січня 2021 року, коли новий президент США має вступити на посаду, Америці доведеться пережити чимало тривожних хвилин. Трамп готовий залишити після себе мінне поле, щоб із задоволенням спостерігати, як на ньому підриватиметься його наступник: "Якщо не я, то хоч потоп!"
Світ не спить ночами, стежачи за американською рулеткою не через порожню цікавість. Світ не спить, бо залежить від Америки. Ця країна – стрижень глобального порядку. Америка чхає, а світова спільнота відповідає конвульсіями.
Тим часом американські вибори – не тільки боротьба двох дуже літніх людей за владу. Ми побачили зіткнення двох моделей розвитку – націонал-консерватизму і ліберального глобалізму. Сутичка перетворюється на соціальний, расовий, гендерний конфлікт. Америка, розгубившись, зупинилася. Разом із нею завмерла й решта світу.
Іронія в тому, що Сполучені Штати Америки були згуртованим суспільством із чіткою траєкторією в період протистояння із СРСР. Після розвалу Радянського Союзу здавалося, що настає епоха американського порядку. Але раптом у зеніті своєї могутності Америка почала втрачати драйв. Упродовж останнього десятиліття США почали скидати із себе світову відповідальність, заповзаючи в раковину. Виявилося, що гегемонізм – важка ноша.
Трамп завершив утечу, проголосивши принцип "Америка понад усе". Що означає: "Ми чхаємо на всіх і гори все вогнем!"
Поразка Трампа не означає сходження зі сцени консерватизму в націонал-популістській обгортці. Приблизно 70 млн американців, які проголосували за Трампа, залишаються базою для курсу "а нам начхати!". Американські спостерігачі застерігають, що новий лідер консерватизму може виявитися підготовленішим до влади, ніж Трамп.
Америка опинилася перед вибором, якого вона не може зробити. Вибір одного напряму означає поглиблення розколу. Перемога однієї сили посилить спротив іншої. Тому Байден стоїть перед завданням побудувати міст між двома Америками, що ворогують.
Байден уже дав зрозуміти, що рухатиметься до середини, запозичуючи ідеї як лівих, так і трампістів. Так він заговорив про "зовнішню політику для середнього класу", яка має створювати умови для добробуту пересічного американця, а не для розжирілих корпорацій. А це породжує загрозу для неолібералізму та глобалізації. Сьогодні, кажуть радники Байдена, глобалізація працює на Китай і "Америка не має повторювати дурниці про вільний рух капіталу і товарів".
Ще одна ідея Байдена – зміцнення демократії, але не завдяки експансії, а через зміцнення інститутів усередині країни і консолідацію ліберальної спільноти. Звідси його ідея "Саміту демократій".
Байдену доведеться дослухатися до лівих прогресистів. Так, вони виступають за міжнародне антитрастівське законодавство і ліквідацію офшорів. Вони хочуть, щоб світ прийняв America's Foreign Corrupt Practices Act. Можна собі уявити, який спротив викличуть спроби піти таким шляхом у бізнесу, який звик оперувати в "сірих" податкових зонах, і в західної еліти, яка обслуговує інтереси клептократичних держав.
Байден каже, зрештою, про повернення США до світового лідерства: "Як нація ми маємо довести світові, що Сполучені Штати знову готові до лідерства". Але радники уточнюють: ідеться всього лише про прагнення бути першим серед рівних. Одне слово, лідерство без диктату.
За умов розколу в Демократичній партії і впливу республіканців у Конгресі стати новим Рузвельтом Байдену буде складно. Йому доведеться працювати зі зв'язаними руками. Але якщо йому вдасться стати психотерапевтом, який пом'якшить запеклість політичної боротьби у країні, це буде вже талан.
А якщо все ж неймовірне і майже неможливе: Трамп залишається?! Тоді сподіваймося, що Америці вдасться подолати конфлікт своїх двох непримиренних половин і не піти врозліт.
Доки Америка лікує свої внутрішні травми і розбирається із собою, світ трястиме.
Часу в Америки для переосмислення себе і консолідації небагато. Бо Китай – єдина цивілізація, якої не зупинила пандемія, – заповнюватиме вакуум. Причому в Китаю більше інструментів впливу, ніж було в Радянського Союзу. Китай діє вправніше, проникаючи в пори західного суспільства і обплутуючи його економічною залежністю.
Утім, Америка не вперше переживає кризові часи. І щоразу вона виходила з них, підтвердивши здатність себе регенерувати. "Американці завжди знаходять єдине правильне рішення. Після того як перепробують усі інші", – казав Черчилль.
Америка навряд чи знайде самоствердження в ізоляції. Глобальне лідерство стало способом її існування. Так само, як державність є способом існування радянської системи. Але Америці потрібно повернути довіру світу, включно з її союзниками. Сьогодні позитивно ставиться до Америки тільки 24% бельгійців, 26% німців, 31% французів, 41% британців.
А чого очікувати Росії від Америки, яка шукає свою істину? Недовіра одне до одного, відсутність серйозних спільних інтересів, слабкість економічної зацікавленості – усе це не дає підстав говорити про ймовірність потепління в наших відносинах. "Нормальність" цих відносин – це здатність Москви і Вашингтона контролювати взаємну недовіру, не доводячи справу до конфронтації. Такою є "нормальність" за будь-яких американських президентів.
Найгірше, що ми можемо придумати, – дражнити Америку гопництвом.
Найменше, чим Америка може відповісти, – це введенням у дію своїх відкладених "санкцій із пекла". Такі нації в момент, коли вони проходять через випробування, не варто дратувати.
Для Росії настає складний момент. Не тому, що Сполучені Штати Америки мають намір із Росією ворогувати. А тому, що Росія більше не є для Америки пріоритетом. Проблема в тому, що через відносини з Америкою Росія забезпечує своє самоствердження. І як тут уникнути закомплексованості?!
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
