Судячи з того, що озвучує Саакашвілі, він стане не главою Нацради реформ, а директором Виконкому. Не бозна-яка посада

Саакашвілі, нарешті, розкрив загадку свого майбутнього призначення. У коментарі "Німецькій хвилі" він повідомив, що його готують на посаду голови Виконавчого комітету Національної ради реформ. Призначення залежить тільки від волі президента, умовляти депутатів не треба, тому проблем бути не повинно, хоча, коли йдеться про Михайла Ніколозовича, проблеми – просто базовий фон його існування.

Чудовий факт, що саме на засіданні Національної ради реформ відбулася історична перепалка між Саакашвілі, тоді головою Одеської обладміністрації, і главою МВС Аваковим і прем'єром Яценюком. Це трапилося 14 грудня 2015 року, майже рівно за рік після створення цього органу при президенті, який сам Порошенко й очолив. У рамках цієї ради утворили ще одну раду – погоджувальну раду реформ, яка повинна була пропонувати главі держави реформи. А Виконавчий комітет реформ узяв на себе пропозиції щодо стратегічного планування реформ і моніторинг їх реалізації. Загалом, точніше було б утворену структуру в цілому назвати Національною радою щодо пропозицій президенту реформ. Судячи з того, що озвучує Саакашвілі, він стане не главою Нацради реформ, а директором Виконкому, як колись Дмитро Шимків, заступник голови порошенківської адміністрації. Не бозна-яка посада.

Є прецедент і зі включенням до Нацради знаменитих фахівців із досвідом реформування: у 2016 році Порошенко ввів до її складу Івана Міклоша й Лешека Бальцеровича, які, крім того, стали співголовами групи стратегічних радників при президенті, а останній і представником глави держави при Кабміні. Подейкували, що поляка можуть висунути прем'єром, але який Бальцерович, якщо існує Гройсман. Рік потому Лешек Бальцерович махнув рукою на ось це все і повернувся на батьківщину.

Михайло Саакашвілі – не Бальцерович і точно не Шимків, але хтозна, що його призначення означатиме на практиці, коли Зеленський – дуже сильно не Порошенко. Крім того, є Шмигаль, який не Гройсман, зате яскраво заявив себе прихильником посиленої державної опіки над робочою силою, яка повинна працювати на країну, а не роз'їжджати по закордонах, меркантильно чхаючи на патріотизм і кашляючи на можливість заробити вдома копійку на громадських роботах. Приблизно такий же підхід простежується в уряду і щодо бізнесу, який назавжди винен перед чиновниками, і нехай доведе своє право робити своє підприємництво в Україні, а вони ще подивляться й подумають, попередньо профінмоніторивши будь-які 200 баксів, якими обмінюються ці тимчасово неспіймані злочинці. Де в цій системі ціннісних координат місце грузинській логіці реформ, де в культ була зведена максимальна свобода від держави з її чиновницьким свавіллям і тупоумством?

Ніякі стратегічні радники не виконають за Володимира Зеленського його роботу – випасти на день-другий з офіціозної рутини, замкнутися один на один із собою, щоб ніякий Єрмак не тиснув на нерв, і накидати собі картинку країни, яку президент хоче залишити після себе. Вочевидь, початкові уявлення за минулий рік у нього зазнали сильних змін, і непогано б внести необхідні корективи. Поки не виконана ця проста вправа, немає і не може бути ясності, під які завдання здійснюються або гальмуються кадрові зміни. Мішу брати? А куди Шмигаля? Авакова залишити? А навіщо було вести розмови з Тігіпком?

Без ясного особистого погляду на базові цілі й принципи Зеленський легко втягується в дріб'язкове борсання, у внутрішні розбірки, параноїдальний захист від зовнішніх нападок, перестає задавати громадський порядок денний і тримати темп змін. Усе це створює відчуття безвладдя і, вірогідно, певною мірою ним є. Залучення до влади Саакашвілі покликане компенсувати це відчуття, але це лікування симптомів, а не недуги.

Джерело: "Слово і діло"

Опубліковано з особистого дозволу автора