0 Київ
Прекрасні новини для президента Зеленського: 44% довіри на другому році президентства, станом на початок вересня, після всього, що Україна в його виконанні бачила і чого не дочекалася, це чудовий результат. Тепер можна продовжувати робити те, що робив, і не робити того, чого не дочекалися.
Коментуючи результати свого опитування, фахівці Соціологічної групи "Рейтинг" вказують, що швидкість, із якою втрачали довіру виборців Янукович і Порошенко, була набагато вищою. Перший, обраний у лютому 2010 року, уже до серпня мав рівень довіри, який зараз залишається у Зеленського після року і трьох місяців на посаді, а другий опустився до нього за сім місяців, до січня 2015 року.
У спробі зрозуміти, що ж ці цифри означають, непогано подивитися на партійні рейтинги й укотре переконатися, що в них нічого істотно не змінюється: ті ж "слуги" попереду, хоч трохи і здали, за ними з великим відривом ОПЗЖ і "ЄС", ще трохи осторонь – "Батьківщина". У свою чергу, рівень довіри до лідерів переслідувачів, Бойка, Порошенка і Тимошенко, теж колишній: упевнено негативний. У третій лізі та ж каша з Ляшка, Смешка, Гройсмана і Тягнибока, "Голос" змагається із Шарієм за процентні крихти, усе нудно і безперспективно.
Інший яскравий показник: 56% опитаних вважають, що місцеві вибори, головна подія осіннього сезону, нічого не змінять у ситуації в їхніх містах і селах. Із чого, укупі з іншою цифрою, напрошується висновок, що період якихось дивовижних очікувань від "оновленої" влади точно закінчився, а від інших уже давно ніхто нічого не чекає.
Як і раніше, серед тих, хто ще довіряє чинному президенту, дуже висока питома частка українців у віці до 30 років, чимало і тих, кому до 40, а у групі тих, хто довіряє Бойку і Тимошенко багато 50-річних і старших за них. У Порошенка розподіл прихильників за віком більш-менш рівний. Очевидно, що існує розрив у поколіннях, який не дозволяє молодим бачити за Тимошенко або Бойком майбутнє, а для багатьох людей старшого віку Зеленський – зовсім не переконлива фігура. З Порошенком інша історія – тут більше не про вік, а про взаємне особисте та ідеологічне неприйняття експрезидента і Зеленського, яке відтворюється їхніми прихильниками. Знову ж таки, нічого нового.
Якщо рік із гаком тому явище Володимира Зеленського народу сильно обурило політичні води, показало високий суспільний попит на іншу політику і, здавалося, зараз усі рвонуть цей попит задовольняти за своїм смаком і розумінням, то зараз знову настало якесь затишшя і безриб'я. Хіба що списки безперспективних поповнилися новою партією – партією влади. Вона ще в лідерах, а Зеленський, хоч і значно менш популярний, але недосяжний для конкурентів. Але в цих залишках колишньої підтримки, схоже, дедалі менше позитивних очікувань, на плаву дозволяє триматися повне неприйняття опонентів, обридлих ще в попередні роки, та безталання претендентів на альтернативу. Тут би, звичайно, спертися не на гіпотези-припущення, а на повноцінне дослідження з аналізом фокус-груп, але де ж його візьмеш.
Яскраво продемонструвавши, наскільки, по суті, нескладно взяти владу у тих, хто втратив зв'язок і з реальністю, і з народом, Володимир Зеленський не став довго інтригувати й ховати свій рівень державного мислення і реформаторських домагань. Тепер він так само став у чергу на очікування змінника, який його без проблем посуне, якщо виявиться досить зухвалим і переконливим. Країна завмерла: ніхто нічого не чекає від відомих, усі чекають усього невідомо звідки.
Джерело: "Слово і діло"
Опубліковано з особистого дозволу автора
