+11 Київ
Останніми днями Україна не може поскаржитися на брак уваги з боку своїх західних партнерів.
Спочатку 4 березня Всесвітній банк і країни "Великої сімки" жорстко відреагували на скандальне рішення Конституційного Суду України, яким скасована кримінальна відповідальність за незаконне збагачення. У спеціальній заяві те, що трапилося, назвали "значною поразкою в боротьбі з корупцією", а потім пішов заклик не лише повернути цю норму до Кримінального кодексу, а й не допустити розвалу десятків заведених кримінальних справ. І українській владі варто було б "активізувати свої зусилля для забезпечення ефективності антикорупційних правових інструментів та інститутів", а не те, що відбувається зараз.
5 березня незвично різко в Українському кризовому медіа-центрі виступила американський посол Марі Йованович: "Можливість для змін в Україні, яка випадає один раз на покоління й за яку була заплачена така висока ціна п'ять років тому на Майдані, ще не привела до таких реформ у сфері боротьби з корупцією та утвердження верховенства права, яких насправді чекають і заслуговують українці". Дісталося Конституційному Суду за вищезгадане рішення, Вищій кваліфікаційній комісії суддів за те, що та тягне до Верховного Суду кандидатів із сумнівною репутацією, а спеціального антикорупційного прокурора, на думку Йованович і Держдепу, що стоїть за нею, потрібно взагалі замінити, оскільки його спіймали на спробі змови з підозрюваним.
Вимагала надати більше повноважень Громадській раді доброчесності при виборі суддів, скасувати депутатську недоторканність, провести повний аудит "Укроборонпрому", забезпечити вільні чесні вибори за західними стандартами й забути про тиск на незалежних журналістів.
Того ж дня в Україну прибув заступник держсекретаря США Девід Гейл. Очевидно, що в нього той же порядок денний, що й у голови американського посольства, лише озвучує його Гейл українським керівникам у більш камерній обстановці й, цілком можливо, у ще більш жорсткій тональності.
Важко й пригадати, щоб із часів Кучми та Януковича Захід так суворо поводився з українською владою. Особливо показовим є це протверезне хльостання по щоках за три тижні до виборів. З одного боку, це однозначно б'є по президенту-кандидату, який презентує себе довіреним партнером Заходу, який у захваті від нього. Прихильники Петра Порошенка вважають міжнародний напрям надійно прикритим дипломатичним генієм свого кумира, а тут раптом виявляється, що невдоволення ситуацією в Києві вийшло на такий рівень, коли про це вважають за можливе й потрібне публічно говорити відкритим текстом на межі дипломатичної пристойності. З іншого боку, американські представники не озвучили нічого такого, що не було б відомо в Україні будь-кому: розквіт корупції, безкарність високих задіяних осіб, розрахунок на виборах на хитрі перевірені методи підкупу виборців і підтасовування результатів.
Старші союзники дають зрозуміти, що їхня підтримка не беззастережна, її слід заслужити, і це стосується будь-кого, хто здобуде перемогу на президентських виборах. І умова гранично зрозуміла: потрібно "лише" виконати свої зобов'язання перед власним народом, узяті п'ять років тому, дати українцям те, на що вони, за словами Марі Йованович, давно чекають і заслуговують. І комусь легше заявити у відповідь про неприпустиме втручання іноземців у наші внутрішні справи, ніж визнати гостре небажання забезпечити необхідне верховенство права й непримиренність до корупції. Ніщо так не ображає національну еліту, як замах на присвоєне нею "суверенне" право красти у своїх – хоч бюджет, хоч надра, хоч голоси. Із цієї причини ненависть до "піндосів" у багатьох наших кабінетах анітрохи не менша, ніж у кремлівських палатах.
Джерело: "Слово і діло"
Опубліковано з особистого дозволу автора
