-1 Київ
Бачу, на російських джерелах хочуть стравити проєкт DeepState із ЗСУ.
Цікавий інформаційний кейс, який навіщось поширюють і наші ЗМІ. Трохи поясню як свідок початку цього проєкту.
У перші ж дні великої війни постало питання для ЗМІ: яку карту бойових дій показувати читачам і глядачам? Де і в кого її брати?
Як тоді з'ясувалося, ЗСУ, звісно, мають такі інтерактивні карти – вони найбільш точні й детальні, але з певних воєнних причин вони не можуть їх передавати в публічний простір як офіційну інформацію.
Я не можу назвати цієї причини, бо триває війна, і причина ця досі актуальна, серйозна й обґрунтована.
І тому поява проєкту DeepState була дуже вчасною й потрібною. Усім.
Окрім того, різні джерела однієї й тієї самої інформації корисні для всіх. І насамперед для самих джерел, щоб перевіряти себе й підвищувати точність.
Мені здається, що натягування на глобус неіснуючої конкуренції між цими джерелами інформації – Збройними силами й недержавною ініціативою DeepState – це від нерозуміння суті процесів і задач.
Ніякої конспірології не було. Думаю, й зараз немає. Інформація може різнитися – це природно. Бо специфіка інформації з переднього краю така, що вона може по-різному сприйматися, вимірюватися й мати різну процедуру підтвердження, що теж впливає на її зміст.
У нас різниться інформація з різних державних відомств про одні й ті самі речі. І вони не конкурують і не брешуть, вони просто використовують різні методики підрахунку. Хтось рахує добу з ночі до ночі, хтось – із ранку до ранку, і таких нюансів багато.
Неодноразово було так, що два підрозділи з одного й того ж місця дають різну інформацію. І часто це має обґрунтоване пояснення.
Окрім того, у зоні активних бойових дій ситуація змінюється щохвилини. Там інформація о 13.00 і о 15.00 може бути протилежною. Бо відбувається постійний рух, постійна динаміка. І обидві ці інформації будуть правдивими.
Але якщо її оприлюднять різні джерела, то почнуть шукати, хто з них неправий. А вони всі праві, просто ситуація змінилася.
Тому інформація з поля бою має певні особливості. Якщо її подавати онлайн у момент боїв – вона ніколи не буде в усіх однакова й точна. Саме тому військові пресслужби використовують затримку в часі. Не тому, що вони щось приховують, а тому, що це буде більш вивірена й точна інформація, за яку вони несуть юридичну відповідальність.
Тож немає сенсу будувати теорії на тому, що інформація з переднього краю від різних джерел може бути різною. Звісно, може.
Бувають і помилки. Бо в зоні активних бойових дій різні люди бачать ситуацію по-різному й мають на це право. Тому задача тих, хто перевіряє інформацію, встановити, що з того об'єктивне.
Тож ті, хто подають інформацію з фронту першими, як то кажуть, "з пилу-жару", без офіційного підтвердження, – завжди ризикують.
У цьому і є сила й слабкість державної й недержавної комунікації. Державні інституції витрачають час на перевірку, бо вони несуть юридичну відповідальність за все, що викладають. Але програють у часі.
Недержавні – виграють час, але ризикують подати інформацію, яка виявиться непідтвердженою. Це не привід конфліктувати, це привід посилювати один одного в умовах війни.
Джерело: Ганна Маляр / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
