Клуб читачів
ГОРДОН
 
Віктор Мироненко

Російський історик, радник президента "Горбачев-Фонда".

ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Справедливо говорив Толочко – що українська, що російська "опозиція", дорвавшись до влади, починають брехати і красти

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Щодо однієї старої публікації.

Днями у мене відбулася гостра дискусія з двома моїми фейсбучними друзями ось стосовно чого. Тоді коли третя українська республіка корчилася в передсмертних судомах, український історик, академік НАНУ Петро Толочко дав інтерв'ю "Российской газете".

Я б на його місці обрав якесь інше видання, ніж те, яке багато років очолює колись мій друг і частково протеже Владислав Фронін. На мій превеликий жаль, редагована ним газета – це давно не засіб масової інформації, а інструмент грубої державної пропаганди, українофобської і часто просто відверто брехливої.

Але, по-перше, Толочко міг цього тоді не знати. Та й вона тоді ще такою не була. А по-друге, і про наміри російської влади тоді судити було ще важко, та й узагалі ще нічого не було зрозуміло, окрім, можливо, того, що "так далі жити не можна", і того, що "мертвий тримає живого".

Я не знаю, хто і навіщо опублікував у Facebook це його інтерв'ю майже чотири роки тому, але, читаючи його сьогодні, я спіткнувся разів зо три, не більше.

Перший раз об необ'єктивну, я б сказав, міщансько-обивательську оцінку навіть не самого Майдану, а тих, хто на нього вийшов і чому.

Другий раз у тому місці, де Петро Петрович абсолютно безпідставно, що дивно для вченого-історика його рівня, стверджує, що все радянське почали лаяти в роки перебудови. Він прекрасно знає про те, що лаяли його майже всі, включно і з самим Толочком, я впевнений, задовго до перебудови і що особливо старанно дозволом говорити відкрито, відчувши, "куди вітер дме", скористалися ті, хто захлинаючись хвалив усе радянське.

І третій раз там, де він стверджує, що все зло на "святій Русі" – із Заходу.

Але ось що дивно, майже в усьому, сказаному Толочком, я з ним згоден. Про все це і ще про багато іншого майже щодня говорить в Україні мій друг Дмитро Гордон. Причому додам, згоден саме тепер, майже за чотири роки після тих подій, що посіяли в моїй, та й не тільки в моїй душі надію на те, що не все ще втрачено, що майже програну битву за свободу і людську гідність можна все-таки виграти в Україні, за якою обов'язково піде і Росія.

Сьогодні у мене залишилася лише слабка надія, яка вмирає, як відомо, останньою. Упевненості в цьому в мене вже, на жаль, немає. Бо, і про це абсолютно справедливо говорив тоді Толочко, що наша – що українська, що російська "опозиція" – друзі народу, дорвавшись до владних кабінетів, починають робити те саме: брехати, красти і гризтися з усіма за шматки власності і влади.

Я ніколи не припускав, що мені захочеться захищати Петра Петровича Толочка від його критиків в Україні. На багато запитань – і в історії, і в політиці – я дивлюся зовсім інакше. Але я змушений визнати, що він виявився далекогляднішим, досвідченішим і розумнішим за мене. Я вдячний йому хоча б за те, що він має мужність говорити те, що він бачить, і як він те, що бачить, розуміє, і за те, що цей епізод навчив мене головного – не поспішайте засуджувати, спершу спробуйте зрозуміти.

Джерело: "ГОРДОН"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їх авторам закривати доступ до обговорення. Редакція не вступає у листування з коментаторами щодо блокування, без серйозних причин доступ до коментування модератори не закривають.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

Свіжі блоги