-2 Київ
Тема, порушена на форумі за посиланням, – дуже непроста, близька мені і неоднозначна. Зовсім.
Поясню. Ми дружили з Максимом Шаповалом, жили неподалік один від одного, по сусідству, іноді вечорами могли зустрітися випити пива або по 200 грамів лімончели, обговорювали неслужбові і неважливі питання, війну і мир, плани та перспективи. Михалич був дуже гарною людиною, правильним і підкованим співрозмовником, позитивним і аргументованим, шанобливо ставився до людей і жодного разу протягом нашого спілкування не напартачив, не підвів і не вийшов за межі.
Його втрата – це втрата не тільки для родини, знайомих, друзів і товаришів по службі. Але й для країни. Держави. Факт.
Не знаю, чи потрібен йому був генерал посмертно і чи дасть це плюси з пільгами і прибавками для сім'ї, але Героя України він абсолютно точно заслужив. Не за те, як загинув. А за те, як жив і служив полковник Максим Михайлович Шаповал.
Макс загинув на перехресті вулиць Солом'янської та Механізаторів, продовженні-відгалуженні вулиці Кудряшова, на якій жив. Звичайно, я був би радим і гордим, якби вулицю безіменних Механізаторів перейменували на вулицю Героя України генерал-майора ВМС Максима Шаповала. Саме так, нехай навіть у два рядки.
Будинків там небагато, парк та офісно-технічна зона, буде правильно і гордо мати в Києві таку вулицю. Я – за. Але це моя особиста думка як друга, соратника в дрібницях і однодумця за великим рахунком. Є ще Мочанов-громадянин. Громадянин України та житель Києва. І якщо думати не серцем, а головою, без емоцій та особистого ставлення – то я, звичайно, не вітаю повального перейменовування вулиць мого рідного міста, навіть коли їм повертають їхні історичні старі назви (що ще хоч якось зрозуміло).
Я абсолютно не є прихильником більшовиків і червоного терориста Урицького, але хто і чому без мене змінив назву вулиці його імені на ім'я митрополита Василя Липківського – не розумію. І не вітаю.
Хоча, звичайно, прочитав про Василя Костянтиновича все, що було доступно через інтернет. І нічого проти нього як особистості не маю.
Мені важливі принципи. Я впевнений, що Київрада зобов'язана законодавчо оголосити мораторій на перейменування київських вулиць. Будь-яких. Усіх. Тільки пошук переконливих, аргументованих та правильних назв новим вулицям у нових мікрорайонах.
Інакше наперейменовують зараз, а прийдуть наступні і знову все поперейменовують на свій розсуд, на догоду електорату і політичній кон'юнктурі з партійною доцільністю. Московський проспект перейменували, чув, що є намір перейменувати вулицю Московську в центрі між Арсенальною та Кутузова (паралельно Суворова, на якій жив Лобановський) на вулицю імені Ендрю, Андрія Галущенка, який трагічно загинув за досі нез'ясованих обставин 2 лютого 2015 року в Лобачевому під Луганськом.
Я з величезною повагою ставлюся до Ендрю і його волонтерства, проводжав його в останню путь від Лядських воріт на Майдані, виступав і вимагаю розслідування його загибелі з притягненням до відповідальності всіх винних. Без винятку. Але чи можна порівнювати фігури і масштаби Андрія Вікторовича Галущенка з масштабами і фігурами Олександра Васильовича Суворова й Михайла Іларіоновича Кутузова в історичному, професійному та полководницькому розрізі?
Знаю і впевнений, що в коменти прийдуть і ті, хто вимагатиме стерти з табличок імена імперських військових начальників. Куди ж без них (я маю на увазі активістів, а не маршалів). Але, може, усе-таки одну з центральних вулиць української столиці можна або не займати, або (якщо вже настільки кортить тимчасовим переіменовувачам і кон'юнктурникам) – перейменувати її на Арсенальну, як метро і завод.
А ім'ям Ендрю назвати вулицю десь у київських новобудовах і в його рідних Кожанці і Фастові, якщо там народ "за". А найкращою нагородою і вдячністю загиблим буде швидке і всебічне розслідування їхньої загибелі, пошук і затримання винних, суд і строк. І так само підтримка сім'ї, батьків і близьких, які втратили годувальника і рідну душу. Люби, Боже, правду.
Нам потрібен мораторій мінімум на 10 років, щоб масштаб постаті, особистості був зрозумілим у контексті історичних подій. І я як друг, будучи обома руками за вулицю Героя України генерал-майора Військово-морських сил Максима Шаповала, як громадянин і небайдужий до питань пріоритету принципів над інтересами уважаю що вулиця Механізаторів має одержати ім'я Макса за 10 років, у 2028 році. І не просто поміняти таблички, а до того часу ні в кого не має виникати питань, що це за Шаповал і чим він знаменитий, прославився і дорогий країні. А не тільки рідним і близьким.
І тоді я маю повне моральне право відстоювати і Арсенальну з Московську, і Фундуклеївську, і Бібіковський бульвар і все, що завгодно. Якщо не пішов проти принципів, якщо послідовний у всьому і що всіх питань. А не тільки там, де вигідно і безпрограшно, як звикли популісти і засранці-тимчасовці. Розриває мене на двоє шматків. Але я не можу не поділитися. Ні думками, ні посиланням.
Візьміть участь в обговоренні питання. І там, на форумі. І тут, у коментарях. Дуже сподіваюся, що нам стане відомим реальне ім'я людини, організації та країни-замовника гучного вибуху в центрі Києва, наслідком якого стала загибель командира спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Вічна пам'ять тобі, Михаличу. І в наших серцях, і на табличках будинків.
Усьому свій час. Так буде чесно, і ти б мене в цій постановці питання точно підтримав. Я не здогадуюся. Я знаю. З повагою.
Джерело: Алексей Мочанов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
