+5 Київ
Ми обов'язково переможемо. Я впевнена, що 2023 року Україна переможе у війні, Путін зазнає нищівної поразки, і його огидна імперія почне розвалюватися, а Білорусь нарешті дістане шанс стати вільною.
Жодної секунди не сумніваюся, бо 2022 року диктатури зробили фатальну помилку, яка неминуче призведе їх до загибелі. Напавши на Україну, два жалюгідні й нікчемні опудала Путін і Лукашенко протиставили себе всьому світу і, по суті, вчинили суїцид. Падіння їхніх режимів – питання короткого й дуже короткого часу.
Тому хай як нам усім зараз важко, треба просто пам'ятати про це. Незважаючи на величезну кількість горя навколо, ми маємо триматися і не впадати у відчай.
Як я знайшла вихід і знову здобула віру? Коли почалася війна в Україні, ми всією редакцією "Хартия-97" працювали в цілодобовому режимі буквально на знос. Ніхто не міг ні спати, ні відпочивати, ні хоча б на мить відволіктися. Думками всі були в Україні, через серця проходили кожен вибух, кожна ракета, кожне занапащене людське життя. І однаково здавалося, що цього недостатньо: треба більше допомагати, треба більше робити, треба переказувати більше коштів на ЗСУ.
І ось одного разу я поїхала працювати волонтеркою в центр допомоги українським біженцям у Варшаві й почала надавати практичну допомогу конкретним людям. Раптом на мене наринули всі мої приховані, заховані, засунуті в далеку скриньку емоції. Я, сама біженка, обіймала людей, які в шоці втікали з рідного дому, плакала разом із ними, шукала якісь слова втіхи... Але, зрештою, невідомо, хто кому допоміг більше. Мені полегшало. Холодна стіна розпачу впала.
Я зрозуміла, що не можна гаяти час і сили на спробу усвідомити весь жах, що відбувається, – розум однаково не може це зробити, та й серце не витримує. Найкраще діяти, робити те, що у твоїх силах.
Що надихало? Листи білоруських політв'язнів. Незважаючи на весь жах тюремних умов, листи наших в'язнів совісті сповнені світла й надії. Вони й далі вірять у білоруський народ, у те, що свобода близько, що ми обов'язково переможемо. Чи маємо ми право зневірятися в цій ситуації, якщо вони, мученики, вірять? Ні, не маємо.
Хто дав надію? Білоруські добровольці, які ризикнули своїм життям і пішли захищати український народ від агресора. Майже 20 наших бійців уже загинули, але на їхнє місце прийшли сотні й сотні білоруських чоловіків. І вони й далі їдуть на фронт, бо розуміють, що там, в Україні, сьогодні вирішується доля Білорусі, що ми маємо відвоювати своє право жити у рідній і вільній країні.
Тому я з надією й вірою дивлюся у 2023 рік. Ми маємо бути сильними. Ми маємо залишитися живими. Ми маємо перемогти.
Джерело: "ГОРДОН"
