-1 Київ
Це київський вокзал. Два роки тому, у ніч на 24 лютого. Останній перед великою війною потяг до Львова. Зліва у вікні мій син, справа – мій брат.
Ми прощалися "поки все не вщухне", не підозрюючи, що з деякими речами ми прощаємося на довгі місяці, а можливо, і назавжди.
Наше покоління, наші сучасники вже ніколи не зможуть планувати життя без гніву, бажання помсти й болю за тих, кого ми втратили. Спокій назавжди залишився в лютому 2022 року. Усі війни закінчуються, і одного дня ми точно переможемо. Але ми всі – ті, хто читає цей текст і хто був поруч протягом цих двох років, – уже ніколи не втечемо від війни у наших серцях і думках. Життя без війни залишилося в минулому.
А ще в минулому залишилася наша інфантильна впевненість, що свобода, незалежність і своя країна були дані нам безумовно і назавжди.
Тисячі й тисячі наших Героїв – безліч імен, облич, друзів, знайомих, кого ми втратили. А ще – знищені міста, випалені поля, зруйновані людські долі. Це ціна кожного дня нашого життя. Життя – у принципі і життя – у свободі, а не в окупації.
Єдине, що може заспокоїти ці втрати й рани, – це робота. І гідність, із якою ми скористаємося можливістю жити.
Ворог нищить будинки – ми відновлюємо, ворог випалює поля – наші люди засівають і збирають урожай, ворог закидає міста ракетами і дронами – люди чекають відбою тривоги і повертаються до роботи. Наша здатність боротися, тримати стрій і просто робити все, щоб життя продовжувалося, не має ціни.
Робота, що більше, ніж просто робота. Забезпечення логістики вантажів для військових і цивільних, вивезення поранених, відновлення деокупованих сіл і міст.
Дякую кожному військовому, який тримає стрій. Кожному, хто тримав. Кожному, хто буде. Усім, кому вистачає характеру, волі та серця триматися далі. Окремо – усій нашій великій інфраструктурній команді, яка захищає енергетику, відбудовує будинки людей, будує мости і ремонтує дороги, щоб жоден вантаж не зупинився, не запізнився, рятуючи життя тим, хто поранений, і тим, кому потрібна зброя на передовій.
Відстоїмо. Відвоюємо. І відбудуємо.
Джерело: Mustafa Nayyem / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
