+21 Київ
Як тебе не любити... Русанівська набережна, тихий, благісний ранок. Туркочуть голуби, мостячись на осоння на бетонній плиті, скрекочуть жаби в очереті. Кілька дідків уткнулось у Дніпро вудками, зоддалеки на пісочку загоряє старша пані в бікіні. По доріжці час від часу трюхикають бігуни, прогулюються люди з дітьми й собаками.
– Назаре, ми йдемо за морозивом!
– Ні-і-і-і!
– Що ні? Не хочеш морозива? Тоді залишайся тут!
Назар поспішно наздоганяє самокатиком тата й маму: хто ж не хоче морозива!
Інший хлопчик годує з мамою в березі качок. ("А качечка випливає /З качуром за ними, /Ловить ряску, розмовляє /З дітками своїми", – послужливо підказує мені мозок десь у цьому самому віці вперше й прочитане). На плесі дзеркаляться хмарки, білі по синьому, вдалині, у прямій перспективі блищить лаврська дзвіниця.
Те саме місто, в якому цілу ніч вибухали ракети. Ті самі люди, які просиділи її в коридорах. На іншому кінці, по той бік Дніпра ще, либонь, розгрібають завали й змивають з асфальту кров. А ми поки що живі, значить, треба жити. І "радувацця нада", як буркнув мені вранці неговіркий літній таксист, навряд чи підозрюючи, що озвучує базові засади християнської етики майже за Сковородою.
Ні тіні страху в повітрі (влітку, коли супостати по "Охматдиту" вдарили, ще було!). Ні тіні, ні сліду тих темних енергій, що їх тамті грьобані кандидати-в-Саурони намагаються в нас розбудити: задавляться ("Птн хло раша параша", життєствердно підказує графіті на бетоні).
Ми справді навчилися жити поруч зі смертю. Жити, а не виживати, не перетерплювати своє Богом дане життя з чужої ласки. Зрештою, ми завжди це вміли. По-вченому це називається відчуттям трагічного. І, може, найстисліше його висловив понад пів століття тому тутешній-таки, "русанівський" поет, може, навіть із цього самого ракурсу дивлячись на світ і Київ:
Така золота, що нема зупину,
Така буйна – нема вороття...
В останніх коників, що завтра загинуть,
Вчуся ставленню до життя (с).
Вічний спочин загиблим цієї ночі.
Переможемо.
Джерело: Оксана Забужко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
