Грузія рухається до російської окупації, але увага світу до цього ще менша, ніж до війни 2008 року. Уся надія зараз на грузинське суспільство

Біль – скрізь, і сьогодні серце розривається від кадрів із Вовчанська, Харківщини, де бабусі в одних халатах і пальтах їдуть геть від потенційної окупації. Коли дивилася "20 днів у Маріуполі" й десь паралельно мене запитували, що є найстрашнішим, то найбільш відгукувалося оце – "бути в окупації", коли твоє тіло, твоє серце, твоя душа не належать тобі, а ворог настільки антигуманний, що надії немає.

І не менш страшно дивитися на іншу країну, яка була такою теплою, смачною і дружньою до українців і такою антиросійською після війни 2008 року. Грузія зараз проживає найтяжчі дні зі ще меншою увагою світу до їхніх проблем. Після війни, у якій агресором були росіяни, але грузин не підтримав світ навіть на 10-ту частину від нашого розчарованого сьогодення, вони отримали неймовірну травму й біль. Боліло трохи нам і країнам Балтики. Це вивернуло уявлення про хороше й погане, коли будь-хто, хто обіцяв не мати війни більше з росіянами, виглядав суцільним янголом надії. Насправді все набагато важче, і завтра й ми можемо потрапити в цю пастку. 20% територій окуповано, і російський олігарх – тіньовий керівник держави. Після успішних реформ, а потім розчарування в лідері Саакашвілі, Грузія пішла не туди. Хоча уряд імітував західний курс, але вся система була проросійська, з тіньовим керівництвом і удаваними прагненнями до ЄС. Євросоюз це також бачив, але не хотів стати винним у відкиданні народу Грузії до Москви, тому, знаючи все, дав усе ж статус кандидата. Натомість грузинська влада стала одним із партнерів обходу санкцій проти росіян і робить усе, щоб ніяких перемовин не могло бути й у перспективі.

На відміну від росіян, грузини борються щодня. Їх б'ють на вулицях, труять газом і обливають із водометів, затримують і ув'язнюють, але вони й далі протестують.

Це так боляче – бачити цю політичну окупацію країни, завершальним штрихом якої може стати несимволічний закон про "іноземних агентів". Кожен, хто буде проти центральної проросійської лінії партій, звинувачуватиметься в тому, що працює на іншу державу, і буде покараний. Цього допустити не можна.

Жити в окупації нестерпно. Грузія політично рухається до російської окупації, якщо це не зупинити зараз. Я щиро вірю у грузинське суспільство. Щиро. Дуже. Вірю.

Слава великій і вільній Грузії! Борися, Грузіє. Твоє місце – у ЄС і на Заході.

Джерело: Ольга Айвазовська / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора