+2 Київ
4 листопада Верховна Рада України ухвалила рішення призначити Павла Рябікіна на посаду віцепрем'єр-міністра – міністра з питань стратегічних галузей промисловості України.
На так званий Мінстратег покладали великі надії під час його створення, недаремно керівник створеного з нуля міністерства дістав статус віцепрем'єр-міністра.
Основним завданням було створення упорядкованої вертикально-інтегрованої на всіх рівнях державного управління системи управління насамперед оборонно-промисловим комплексом, а також супутніми галузями.
Інакше кажучи, міністерство мало навести лад в абсолютно розбалансованій, просякнутій корупцією системі управління оборонно-промисловим комплексом.
Не зупинятимемося на гаслах і називатимемо стратегічні цілі, які до сьогодні зазначено в положенні про міністерство.
Перерахуємо типові проблеми, які мали розв'язати за участю нового міністерства, котре дістало для цього виняткові повноваження:
- управління державними підприємствами ОПК здійснюють державний концерн "Укроборонпром", Міністерство економіки, Міністерство оборони, Міністерство науки, Державне космічне агентство та інші суб'єкти управління. Кожен суб'єкт управління має власне бачення розвитку, власні вимоги за показниками ефективності, що іноді прямо суперечать одне одному. Наприклад: завдання "Укроборонпрому" – максимізувати прибуток підприємств-виробників, а завдання Міністерства оборони, яке є основним замовником продукції підприємств, – економія бюджетних коштів під час закупівлі озброєння;
- підприємства – учасники "Укроборонпрому" демонструють високі показники прибутку, але водночас вони у повному занепаді. По-перше, використовують хитрощі бухгалтерського обліку, і підприємства суттєво збільшують показники прибутку, наприклад, завдяки коригуванню на амортизацію чи штучному перенесенню строків виконання власних зобов'язань. По-друге, підприємства втрачають оборотні кошти за прямим рішенням концерну, оскільки сам концерн існує за допомогою прямих безповоротних відрахувань коштів державними підприємствами. Саме в такий спосіб заробітна плата генерального директора концерну до 2020 року зросла до 700 тис. грн на місяць;
- підприємства не здійснюють інвестицій у розвиток виробництва та технічне переозброєння. Водночас постійно зростають заробітні плати менеджерів державних підприємств та самого концерну. Річ у тім, що органи, уповноважені затверджувати фінансові плани державних підприємств, мають пряме право підвищувати винагороду директора залежно від фінансових результатів на підставі нормативно-правових актів Кабміну з умов та розміру оплати праці директорів державних підприємств. Водночас немає затвердженого на рівні Кабміну порядку використання прибутку підприємства на користь розвитку виробничої бази. Отже, рішення про інвестування частини прибутку підприємства в розвиток матеріальної бази просто блокують на найвищому рівні управління державною власністю;
- немає єдиного бачення напрямів розвитку оборонно-промислового комплексу. Державні цільові програми реформування та розвитку ОПК не взаємопов'язані з програмами розвитку озброєння та військової техніки. Водночас програми розвитку ОПК хронічно недофінансовані, а вибір конкретних напрямів реалізації має абсолютно безсистемний характер;
- Міністерство економіки рік у рік допускає дедалі значніше зниження показників виконання державного оборонного замовлення. Попри стратегічне значення такого документа, як основні показники державного оборонного замовлення на поточний рік та два наступні, зміни до цього документа вносять до 20 разів на рік. Інакше кажучи, перелік необхідних товарів у межах держоборонзамовлення змінюється щомісяця. І це до того, що строк виготовлення, наприклад, БТР становить від 12 місяців;
- після того, як набув чинності закон України "Про оборонні закупівлі", було ліквідовано інститут державного оборонного замовлення. На зміну ДОЗ прийшли плани оборонних закупівель. Проте задля реалізації норм зазначеного закону необхідний великий масив підзаконних нормативно-правових актів (приблизно 50). Жодного із цих актів не було розроблено та ухвалено протягом восьми місяців до створення Мінстратегпрому;
- побудована система державного експортного контролю фактично блокувала можливість будь-якого військово-технічного співробітництва з третіми країнами. Річ у тім, що для надання дозволу на експорт партії конкретної військової техніки або її комплектування необхідно одержати дозвіл таких органів влади як СБУ, МОУ, ГУР, СЗР, ДСЕК, МЗС. Найпоказовішою є необхідність отримання дозволу МЗС. З огляду на той факт, що предметом розгляду є експорт зброї, неможлива ситуація, коли всі країни світу будуть згодні з такою торговельною операцією. А якщо є незгодні, то МЗС не може не дати своїх заперечень проти такої операції. Тож Україна, створюючи таку складну багаторівневу систему експортного контролю, власноруч душить свій експортний потенціал.
Чому всі проблеми, які мав розв'язати Мінстратегпром, вказано в цьому тексті зараз? Тому що жодної з них не вирішено на сьогодні.
Ми спробували написати план першочергових дій нового віцепрем'єр-міністра, за яким роботу міністерства можна вивести на новий якісний рівень.
1. Розробити та затвердити низку програмних документів, підготовку яких зірвали Мінекономіки та Мінстратегпром раніше, а саме:
- державну цільову програму реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2021 року;
- державну цільову програму створення та освоєння виробництва боєприпасів та продуктів спеціальної хімії;
- загальнодержавну цільову науково-технічну космічну програму на 2021–2025 роки;
- загальнодержавну цільову науково-технічну програму розвитку авіабудівної промисловості на 2021–2030 роки.
Вище перераховано чинні чи повністю підготовлені державні програми. У разі належного виконання цих програм Мінстратегпром зобов'язаний розподіляти на виконання відповідних заходів, передбачених програмами, понад 30 млрд грн на рік. І тут дуже показовим є той факт, що за рік існування Мінстратегпрому було розподілено трохи більше ніж 200 млн грн.
Тож робота нового складу керівництва міністерства має обов'язково містити:
- аудит виконання програм за минулі періоди;
- ухвалення рішення про дофінансування раніше укладених контрактів, зрив яких стався через провину керівництва Мінекономіки до 2021 року та Мінстратегпрому вже у 2021 році;
- ухвалення рішення про відповідальність виконавців державних контрактів, які одержували до 80% передоплати на фінансування виробництва зразків озброєння та військової техніки та не виконали своїх зобов'язань протягом більше ніж трьох років;
- формалізація діяльності служби замовника Мінстратегпрому – державного підприємства "Український центр "Безпека", яке відоме кримінальними провадженнями, міжнародними скандалами та відсутністю призначеного директора з 2019 року;
- добір виконавців державних контрактів, які фінансують у межах перерахованих програм на майбутні періоди;
- підготовка нових редакцій програм у зв'язку з абсолютною бездіяльністю Мінекономіки та Мінстратегпрому в напрямі актуалізації завдань цих програм.
2. Розроблення з нуля державної цільової програми розвитку переробної промисловості матеріалів, які видобувають на території України та використовують для потреб ОПК.
Україна має значні поклади титану, літію, цирконію, урану, бору та іншої сировини, яку широко використовують у найвищій маржинальній галузі світової економіки – виробництві зброї.
Найперспективнішим напрямом є перероблення титану в Україні, оскільки титан займає дедалі більшу частку у виробництві комплектування до озброєння та військової техніки.
Водночас ресурси титанових руд України на сьогодні оцінюють у 20% від загальносвітових.
3. Імплементація норм закону України "Про державні закупівлі".
Оскільки закон є прогресивним і має на меті прозорість та економічну ефективність у сфері оборонних закупівель, бездіяльність профільного органу державної виконавчої влади, відповідального за імплементацію норм закону, може свідчити про орієнтованість колишніх представників Мінстратегпрому на корупційні механізми управління ОПК.
По суті, те, чого не зробило колишнє керівництво, лягає на плечі нового віцепрем'єр-міністра.
Ухвалення закону сприймали як прорив у боротьбі з корупцією в галузі та досягнення найвищого рівня економічної ефективності у сфері закупівель для потреб безпеки та оборони держави.
Попри те, що закон набув чинності, реформ фактично не відбулося.
Система державного управління в особі Мінстратегпрому продемонструвала повну неготовність до змін. Фактично стало зрозуміло, що в регулюванні державного оборонного замовлення змінився винятково термінологічний апарат.
А під час розроблення підзаконної нормативно-правової бази поза увагою виявилися найбільш проривні положення закону:
- не затверджено методики формування потреб державних замовників у товарах, роботах та послугах оборонного призначення. Це означає, що перелік запланованого для закупівлі майна, як і раніше, визначають на розсуд конкретних посадовців замовника;
- не затверджено методики розрахування вартості життєвого циклу продукції оборонного призначення. Отже, замовники й далі закуповують імпортне озброєння у великих виробників та корпорацій через те, що такі гравці здатні до демпінгу для майбутніх прибутків від дорогого обслуговування продукції;
- не визначено уповноваженого органу державного регулювання якості. Тож єдиним інструментом контролю якості продукції залишається "військове приймання".
4. Затвердження порядку корпоратизації державних підприємств ОПК.
У зв'язку з тим, що набув чинності закон України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", Україна увійшла до процесу тотальної реорганізації всіх оборонних підприємств.
Водночас, з огляду на дії керівництва концерну "Укроборонпром", який оголосив про корпоратизацію 61 держпідприємства ОПК протягом місяця після того, як набув чинності закон, можна стверджувати, що плану реалізації реформи немає.
А це означає, що Мінстратегпром зобов'язаний взяти на себе визначення порядку та контроль його імплементації:
- використання надлишкового майна державних підприємств;
- критеріїв ухвалення рішення щодо ліквідації/реорганізації/корпоратизації державних унітарних підприємств;
- призначення представників Кабміну в комісіях щодо перетворення підприємств;
- контролю держави за діяльністю наглядових рад новостворених виробників озброєння та військової техніки;
- створення науково-виробничих об'єднань у форматі холдингів, які об'єднують виробників у межах одного напряму (аерокосмічного, бронетанкового, суднобудівного тощо).
5. Реформа державного експортного контролю, а також системи надання повноважень на експорт товарів військового призначення та подвійного використання.
У межах такої реформи необхідно терміново вживати заходів щодо автоматизації експортного контролю для того, щоб підвищити конкурентність України на зовнішніх ринках озброєння.
На сьогодні процедура погодження конкретної експортної операції може тривати від одного до 18 місяців!
Отже, Україна не може бути надійним партнером на ринку озброєння через неможливість під час укладання контракту передбачити, наскільки буде зірвано строки постачання у зв'язку з неухваленням рішення компетентними державними органами.
Лише впродовж останніх двох років показники експорту впали у вісім разів проти 2018 року.
Виходячи з викладеного, необхідно забезпечити об'єктивний, неупереджений організаційний аудит діяльності спецекспортерів – як державних, так і приватних. За результатами аудиту необхідно ухвалити обґрунтовані рішення щодо:
- нового порядку регулювання діяльності спецекспортерів;
- позбавлення права експорту товарів військового призначення тих юридичних осіб, які не демонструють позитивних результатів роботи або здобули підтверджену негативну репутацію на зовнішніх ринках (наприклад, перебувають у чорних списках постачальників конкретних країн).
Тож лише у сфері оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва Мінстратегпром має найближчим часом виправити помилки минулого та стати провідним міністерством, яке комплексно забезпечує економічне зростання України.
Бажаємо новій команді успіхів та незламної волі в боротьбі з корупційними спокусами.
Джерело: "ГОРДОН"
