+4 Київ
На п'ятий рік великої війни як так сталося, що слова, які на початку повномасштабного вторгнення давали нам сили, впертості й віри, сьогодні стали для частини суспільства токсичними?
Стійкість.
Незламність.
Єдність.
Чому так багато людей закочують очі, коли бачать пости про це чи чують ці слова в інтерв'ю й на подкастах? Коли ці слова, які супроводжували нашу боротьбу й наше виживання як нації та держави, стали мемами?
А слово "ухилянт", навпаки, стало позбуватися негативного відтінку й романтизуватися. А ті, хто підіймає руку на військовослужбовців ЗСУ з ТЦК, стають "народними героями" в TikTok. Чому?
Так, через чотири роки великої війни є шалена втома, а це найкращий ґрунт для маніпуляцій. І російська пропаганда вгризається в кожну шпаринку нашої втоми.
Бо, нівелюючи ці слова, у нас відбирають віру в те, що ми таки стійкі, незламні й об'єднані.
Але, чорт забирай, Україна чотири роки ...башиться проти другої армії світу й не збирається капітулювати. Це і є стійкість.
Росія щодня рапортує про "величезні успіхи", а насправді бере по 200 м поля за тижні боїв, втрачаючи тисячі людей. А Україна контратакує й відбиває за тиждень те, що вони брали пів року.
Україна трощить російські НПЗ та їхні військові заводи за 1,5 тис. км від лінії бойового зіткнення. Чого раніше й уявити не могли.
Як і того, що українські військові стануть інструкторами для солдатів НАТО.
Це і є незламність.
Росія не може здолати нас на полі бою. Тому озвіріло б'є по енергосистемі в найхолоднішу за останні роки зиму. Намагається занурити нас у пітьму, заморозити, зневірити.
Але ми відповідаємо торохкотінням генераторів, учимося жити автономно на рівні багатоповерхівок у межах одного кварталу, розбиваємо тисячі пунктів обігріву, заряджаємо павербанки у відділеннях "Нової Пошти" й Rozetka й навіть улаштовуємо дискотеки з барбекю поміж пітьми – але зі світлом очей та сердець.
Це і стійкість, і незламність, і навіть потужність.
Я пам'ятаю, як у кінці лютого 2022-го я залишався ночувати у фонді, бо мені було страшно, що росіяни вночі просунуться вглиб Києва й "відріжуть" мене від своїх, від фонду. Що я буду сам і нічого не зможу вдіяти. Що бути роз'єднаними – це загибель, а триматися купи – це виживання.
І тоді, після вторгнення, усі продемонстрували неймовірну єдність. І Київ встояв. І Харків. І Чернігів. І багато інших міст і сіл Неньки!
Зараз мені знову страшно, що ми можемо безповоротно втратити це відчуття єдності. Як же ворог цього прагне!
Ми вже так далеко зайшли. Пройшли таке пекло, яке мало хто міг уявити.
Але через втому, через наратив, який нам нав'язують з усіх боків, можемо це втратити. Нашу єдність.
Бо нівелюються наші базові налаштування: вистояти, не зламатися, бути сильними.
Тому женіть сцяними шматами всіх, хто возвеличує ухилянтів, хто сіє зраду й нівелює нашу стійкість, незламність і єдність.
Не дозволяйте нас зневірити й роз'єднати.
Бо непереможні, коли об'єднані!
Вистоїмо тільки разом!
Джерело: Сергій Притула / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
