Навіщо Україні їхати у Стамбул? Аби показати всьому світові, що не ми – проблема

В очікуванні стамбульських перемовин усі ніби затамували подих і в повітрі зависло оманливе відчуття можливого завершення війни.

Мені прикро вас засмучувати, але не варто покладати великих сподівань на це.

Не обманюймо самі себе.

Чи, може, будемо вірити Путіну? Що він більше не хоче або не може воювати? Що Україна йому більше не треба?

Шантажем перемовин Путін сам загнав себе у глухий кут. Україна перехопила ініціативу і запропонувала особистий візит. І це дуже важливий крок.

Мабуть, у Кремлі до такого не були готові. Хотіли просто потягнути час. Тому так довго товчуть воду в ступі й не кажуть, поїде Путін чи ні. Навряд чи їх підганятиме і заява Трампа щодо можливості прибути на перемовини у Стамбул особисто.

Але все це дипломатична гра. Пил в очі. Обстріли продовжуються, а російські солдати й далі повзуть на наші позиції. За понеділок, коли всі так активно обговорювали перемир'я, – 166 бойових зіткнень. Із літаками, що скинули півтори сотні авіабомб.

Бо ця війна для Путіна – екзистенційна. Вона легітимізує його режим. Мир без "перемоги" над Україною його ж васали сприймуть за його слабкість.

Тому навіть якщо гіпотетично уявити, що воно (або його підлеглі) поїде до Стамбула, то приїде не домовлятися, а притягне із собою давно відомий нам ультиматум ще від стамбульських перемовин 2022 року – капітуляція України, кремлівські чорти в Києві, демілітаризація і так далі.

То навіщо що ж тоді Україні їхати у Стамбул?

Аби показати всьому світові, що це з Кремлем домовлятися неможливо. Це не ми – проблема, це там тягнуть час.

І, можливо, нагадати, хто жертва, а хто агресор у цій війні. Бо останнім часом я все частіше чую означення України й Росії як "сторін конфлікту", а не "жертви" і "агресора". Ніби ми однаково винні у цій війні. А це не так. Не ми проблема для цього світу, ми – його щит.

Тому ми з вами, незалежно від результатів стамбульських перемовин, маємо робити своє – не чекати "швидкого закінчення війни".

Не обманюватися. Не чекати легких рішень.

Нам треба триматися й донатити. Наймужніші сини й дочки України саме в ці хвилини боронять нас і дуже розраховують саме на нашу з вами підтримку!

Не забуваймо про це ні на мить!

Джерело: Сергій Притула / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора