Найкатастрофічніше в "Оскарі" – це завзяте преміювання фільмів нескінченно вторинних, у яких немає жодної нової ідеї, свіжої думки

Найкатастрофічніше в "Оскарі" – це завзяте (хочеться написати – злісне) преміювання фільмів нескінченно вторинних, у яких немає жодної нової ідеї, свіжої думки, фільмів міцних, добре побудованих, але пересічних. "Манк", якого як найкращий фільм відсунула соціальна тяганина "Земля кочівників", – не тільки виключно зроблене кіно, справжнє мистецтво і свято синефіла. Це ж іще й історія кіно.

"Манк" – це кіно про кіно. Тонка, розумна, дивовижно авторська робота в найвищому і навіть піднесеному розумінні слова. Кіно, де кадр дорівнює змісту. Де осмислене все, до завитка на шпалерах. Де немає нічого пройденого, замиленого, заїждженого, стереотипного, а все вперше. Це дуже свіже кіно про те, що було. Тим дивніше. Але ні. Як і минулого року, коли чарівний шедевр Тарантіно відсунули банальні "Паразити", що увібрали всі штампи сучасного кінематографа, найкращим визнали міцне, але звичайне. Я розумію, коли всі номінанти – як матроси корабля, що тоне, і нікого виділити. Але коли є, так демонстративно відсовувати найкращих – неймовірні тупість і нахабство.

Глядачі можуть не розуміти, хто тут кращий, але кіноакадеміки – ні, не можуть. "Оскар" – головна професійна світова кінопремія, де немає жодних призів симпатій, премія, що передбачає серйозний, ґрунтовний добір і аналіз дуже різного кіно. Професійні премії важливі, вони не тільки відображають світові розклади й тенденції, а й формують їх. І премії існують не для глядачів. Для глядачів – церемонії. То ось це дуже погано – давати зрозуміти найкращим, що вони можуть піти попалити. Дуже погано для мистецтва. Зокрема – мистецтва кіно, у якому давно вже криза ідей і думок. Найбільші, наймоторошніші труднощі в кіношників – це ідеї та думки. У банці дедалі менше варення, уже ложкою по дну, але дива однаково трапляються. І відсовувати дива – це дуже тупо. Така моя думка.

Вип'ю за Вінтерберга. Здивована, що за найкращий іноземний дали йому, а не кому-небудь міцному й симпатичному. Ну й за Гері, який на цьому святі, звісно, найкращий. І тут не може бути двох думок. Ні, не може.

Джерело: Юлия Пятецкая / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора