+12 Київ
Де-юре Нагірний Карабах – це Азербайджан. Але там живуть вірмени і міжетнічний конфлікт триває вже багато десятиліть, це даність.
А що де-факто? Де-факто Туреччина, країна – член НАТО, напала на вірмен. Вірменія – член ОДКБ. Оскільки війни не вели на території самої Вірменії де-юре, Путіну було начхати на союзницькі зобов'язання перед Вірменією за ОДКБ. Зате йому було не начхати на дещо інше. Бо кремлівська методичка вже готова.
"До чого призводять "кольорові революції":
- грузинська Революція троянд – Грузія втратила Абхазію та Південну Осетію;
- український Майдан і Революція гідності – Україна втратила Крим і Донбас;
- Оксамитова революція у Вірменії – Вірменія втратила більшу частину Карабаху.
"Кольорові революції" – погано. Не роби революцій. І ще – лідерів революцій спустимо в унітаз, адже вони завжди програють війни".
Який же Путін покидьок!
До речі, Путін завжди проміняє будь-які національні інтереси на короткі тактичні перебіжки, що допомагають йому одурманювати своє народонаселення для утримання влади за допомогою пропаганди.
У Туреччині вбили російського посла – та ну, дурниця, приймаємо формальні вибачення, і все. Туреччина збиває російський військовий літак з екіпажем – ну гаразд, подумаєш. Туреччина через своїх проксі з Азербайджану збиває російський вертоліт з екіпажем – хрін із ним. Головне – це з Ердоганом поділити зони впливу – хоч у Сирії, хоч на Кавказі. І лякати російське народонаселення жахами "кольорових революцій".
І щоб двічі не вставати, констатуємо. Ніколи, із самого початку утворення НАТО 4 квітня 1949 року, солдати НАТО не входили на територію СРСР або пострадянського простору (за винятком країн Балтії, але це вже інша історія). А тепер саме завдяки Путіну ввійшли.
А російське народонаселення, як обкурене, сидить і далі слухає путінську пропаганду. У якій війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – сила.
Джерело: Slava Rabinovich / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
