+7 Київ
Після перемоги "Динамо" над "Інгульцем" зателефонував відомий у нещодавньому минулому менеджер "Шахтаря". Його привітання (цитую): "Із заслуженим чемпіонством київське "Динамо" і побажання успіхів у Лізі чемпіонів" – дуже цінні.
На таку новину шанувальники "біло-синіх" і в Києві, і в Україні загалом, і за її межами чекали протягом довгих п'яти років. Найголовніше в тому, що від найперших золотих медалей у чемпіонаті СРСР 1961 року до нинішніх – у чемпіонаті України – минуло 60 років! 60 років – це 13 сезонів завоювання титулів чемпіонів Союзу і 16 – України! 13 плюс 16 дорівнює 29.
29 перших місць у 60 сезонах – чудовий показник! Так тримати, рідне "Динамо"!
У чому головна причина успіху? У роботі тренера. Сьогоднішнє "Динамо" – абсолютно тренерська команда. Подобається це комусь чи не подобається. Так, Мірча Луческу титулований, іменитий, бувалий, але абсолютно неоднозначний. Хоча б своїм рекордним віком – нехай йому 75 років, але його енергетику можуть запозичити ті колеги, хто набагато молодший за нього. Формально молодший. У чому виявляється його тренерська рука саме у столичному клубі? Передусім у зміні психології – я і раніше писав, й інші колеги це зазначали, але важливіше те, що сам Луческу так вважає: менше ніж за рік він прищепив динамівцям менталітет переможців. Водночас помітне і тактичне зростання гравців, і фізичне – вони, це дуже помітно, витриваліші за суперників, здатні грати у високому темпі з першої до останньої хвилини.
Однак такий рівень майстерності годиться лише для внутрішнього чемпіонату. Уже буквально завтра всіх – і керівництво, і уболівальників, і передусім самих футболістів – хвилює серйозне питання: чи достатньо такого рівня для успішних виступів у євротурнірах, насамперед у Лізі чемпіонів? Питання, будьмо відвертими, риторичне. Гостро нависає проблема посилення команди. Не все так просто. Виявляється кілька проблем: і фінансова в нинішні непрості часи, і те, що далеко не всі іноземні футболісти, як досвідчені, так і перспективні, сьогодні захочуть грати в Україні.
Особливо потрібне посилення складу в лініях креативного і швидкісного розвитку атак. Передусім "на передовій" – у їхньому результативному завершенні.
Луческу ніколи не боявся вводити в основу зовсім молодих футболістів. Останні київські приклади – Ілля Забарний і Олександр Сирота. Однак у лінії нападу він обмежується всього двома форвардами – Артемом Бєсєдіним та Владиславом Супрягою. Незважаючи на забиті голи і важливу роль в атаці, усе ж Циганков, Родрігес, Буяльський, Шапаренко, де Пена і Вербич – не "чисті" форварди.
Чи високий ККД від зазначених двох нападників? Судячи зі статистики голів, ні. Водночас Бєсєдін – справжній боєць, ні себе, ні суперника не шкодує в боротьбі, до того ж серйозна, відповідальна людина. Але йому точно не бракує гольового чуття, почуття вибору гольової позиції. Які були і в Михайла Комана, і у Віктора Каневського, і в Анатолія Бишовця, і в Олега Блохіна, і у Володимира Онищенка, і в Ігоря Бєланова, і в Олега Протасова, і в Сергія Реброва, і в Андрія Шевченка.
Як бачимо, "Динамо" багате на імена і традиції справжніх форвардів-стерв'ятників страйкерів. Чи можна Бєсєдіна на 26-му році життя навчити цим найважливішим якостям форварда? Сумніваюся. Щоразу, коли я бачу черговий втрачений Артемом гольовий момент, то згадую світлої пам'яті Андрія Гусіна. Той теж починав форвардом, і теж не найрезультативнішим. У нього не вірило багато тренерів до Лобановського. І переведення Андрія майже в тому самому віці з передньої лінії в опорний півзахист дав свої плоди. Ті самі бійцівські якості Гусіна засяяли яскравішими фарбами, та й голи він забивати не розучився. Я не збираюся щось радити досвідченому наставнику, але, можливо, таланти Бєсєдіна розкриються більше на іншій позиції.
Інша річ – Владислав Супряга. Талановитий? Без сумніву. А в Києві зараз нічого у нього не складається. Більшість бачить у корені цього психологічні проблеми. Дивно. Луческу зумів "зарядити" в більшість молодих динамівців упевненість у своїх силах, найяскравіший приклад для мене – Микола Шапаренко, на якого вже махнули рукою попередні коучі. А тут ніяк. Мені здається, є ще одна серйозна причина низької результативності Владислава. Він "дитя" футболу, у який грає більшість українських команд, – футболу контратакувального. У якому він може після пасу із глибини на швидкості пройти у вільній, саме у вільній зоні, і забити м'яч самому або віддати результативну передачу. Тим він і відрізнявся у "Дніпрі". Зараз у внутрішній першості інші команди проти "Динамо" вибудовують "автобуси". І "біло-сині" мають грати в позиційний футбол, першим номером. Форвард зобов'язаний бути гострим наконечником. Сподіватимемося, що в євротурнірах проти сильних суперників Супряга ефективно заграє у своєму стилі. Хоча минулого року він себе так не виявив. Сподіватимемося.
Звісно, чемпіонству киян сприяв провальний сезон із головних суперників – "гірників". Що там сталося? Це тема окремої розмови. А поки що ще раз привітаємо "Динамо", побажаємо йому ще цього сезону золоті медалі "покласти" в Кубок!
Джерело: "ГОРДОН"
