0 Київ
Давно кажу, але, певно, час зафіксувати: не бачу шляхів, щоб Україна уникнула глибокого, укоріненого й до того ж небезпідставного антиамериканізму. Не ситуативного, а дійсно глибокого, на десятиріччя.
Причому я вважаю, що Трамп ще може здивувати скептиків. Ці гойдалки будуть мотати нас зі сторони у сторону не раз, і ніхто наразі не знає, де буде зупинка, може, й на нашу користь (і владі над цим треба працювати). Це не змінює написаного на початку, бо кожне гойдання у сторону Росії – як із ганебним інтерв'ю Віткоффа – додаватиме міцності фундаменту почуттів до колективної Америки. Бо це одночасно про цінності, про довіру і про зраду.
Певний антиамериканізм, до слова, був в Україні й раніше, але це буде незрівнянно, а пупсня ще й докладеться до його розпалювання. І коли Трамп піде, і коли/якщо у США мейнстрим зміниться і стане модно говорити про катастрофічність його правління (а це можливо), ці наслідки не зникнуть.
Мене найбільше непокоїть, щоб цей антиамериканізм не переріс в антизахідність, яка поширюватиметься і на ЄС. Бо, поза сумнівом, пупсня над цим працюватиме.
Із Європою, на відміну від США, нашу державу і суспільство єднають спільне минуле, сучасність і майбутнє. Тож щоб це майбутнє було, такого сценарію необхідно уникнути. По США його, повторюся, уникнути вже навряд чи можливо, питання лише у глибині.
P.S. Інтерв'ю Віткоффа – добре, що вийшло. Коли реальність важка, її треба усвідомлювати, рожеві окуляри ще нікому не допомагали.
Джерело: Сергій Сидоренко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
