+5 Київ
Пам'ятаю, колись, сто років тому, до війни, виступав у "Дзизі". Після виступу сиділи, ніхто нікуди не поспішав, потяг був пізній. Ясна річ, що про нього, про потяг, згадали в останній момент. Я подивився на годинник і зрозумів, що встигнути нереально. "Не хвилюйся, – сказав Слава Рущишин, – встигнемо".
Стрибнули в його автівку, їхали якимись дворами, але встигли. Закинув у вагон мене, слідом – мою торбу. Це запам'яталося – він не кидав і не зневірювався.
А вчора загинув у ДТП. За час війни смерті стало забагато, вона вже навіть не відходить. Іноді забуваєш, що до війни вона теж була, що вона завжди знаходилася десь поруч. Ось і вчора – приходила, забрала одного з нас, нагадала про себе.
Спочивай у спокої, друже. По тобі залишилося багато добрих речей і спогадів. Вони дають надію.
Джерело: Сергій Жадан [офіційна сторінка] / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
