0 Київ
Співвітчизники, які згнили в потерть самі або перемелені пропагандою, – предмет окремого сумного розбору, не про них мова...
А для вільної людини сьогодні немає нічого простішого, ніж вибір сторони в конфлікті: добро і зло оголені, як ніколи на нашій пам'яті. У дні, коли Буча і Маріуполь стали загальними назвами, ставши в ряд із Катинню і Сребреницею, немає жодної різниці у твоїй належності до держави, роду і племені: для вільної людини її не було і за часів Монтеня, а в ХХI столітті не може бути взагалі. Ми насамперед люди і несемо відповідь перед людським родом.
Остання імперія світу явно зажилася на цьому світі. Мерзенна двоголова тварюка, яка щойно заклювала на смерть нові десятки тисяч людських життів, має бути знищена – тут немає варіантів. Їй треба скрутити обидві шиї. Кожен день цього хижого атавістичного клекоту проливається річками нової крові.
Не будемо втикатися у військово-політичні подробиці майбутнього – вони незрозумілі, але загальний вектор очевидний.
Що ж далі? Що буде зі 140 млн людей, які живуть сьогодні на території, яку контролює цей божевільний птах?
Нічого хорошого не буде. Це зрозуміло вже сьогодні – як кажуть, за прецедентом. Гітлерівські вусики Путіну 2022 року не намалював лише лінивий, і охочим побачити подальшу долю Росії варто зазирнути, звичайно, саме туди – у німецькі 50-ті роки. Утім, це ще у відносно щасливому випадку.
Я вже неодноразово згадував свою зустріч із В'ячеславом Івановим 2014 року, майже одразу після анексії Криму. Ми тоді обговорювали варіанти майбутнього і зійшлися на тому, що їх три: поганий, дуже поганий і катастрофічний. Так от, просто "поганий" варіант Росія, здається, уже прогаяла. Прогаяла і шанс на диво (на нього окремо сподівався великий В'ячеслав Всеволодович).
Залишилося два інші варіанти розвитку подій.
"Дуже поганий" сьогодні – це доведена до лінивого розуму й очевидна для найвідмороженішого "імперця" поразка в нинішній сутичці зі світом. Це розорені простори та економіка, яка лежитть пластом, посилена контрибуцією. Це деградоване населення у болісному – на десятиліття – похміллі після бурхливої імперської ночі та гулянь із георгіївськими стрічками.
"Можемо повторити", ага. Повторення – мати навчання, але це для тупих. Розумні зрозуміли б з першого німецького разу. Ну, вже як вийшло...
Істотна відмінність майбутньої повоєнної Росії від повоєнної Німеччини у тому, що окупації не планують і жодного "плану Маршалла", відповідно, нічого очікувати – нас просто роззброять, покладуть вниз обличчям і залишать за околицею. Точніше – за глухим парканом, зовні від людства з його технологіями, інвестиціями та XXI століттям. Звідти, з положення лежачи, ми, звичайно, ще познущаємося з Ілона Маска, але вже насамкінець і не виключено, що китайською.
Від цієї точки рукою сягнути до гуляй-поля, соціального дарвінізму і розпаду країни: шматки територій, які "кришує" сьогодні божевільний двоголовий птах, давно не пов'язані між собою. Який стосунок мають одне до одного сьогодні жителі Москви, Інгушетії, Вологодського краю, Хабаровського краю та Калмикії? Ні спільної релігії та етносу, як у поляків, ні спільних принципів, як в американців, ні спільного устрою чи мови, ні взаємного інтересу – нічого. Паспорт із проклятим птахом на обкладинці? Але такий є й у Стівена Сігала.
Справжнім спільним знаменником міг стати реальний федералізм, але дуже боюся, що цю розвилку ми вже проскочили. Зараз у "федеративної" на папері Росії – тільки звичка і страх перед черговим батиєм, який сидить у Кремлі. Страх відвалиться, коли Росгвардія за прикладом радянських ментів перейде на самозабезпечення (тобто рекет). Звичка скоро почне дратувати. Місцеві еліти давно бачили Кремль у труні і навряд чи домовлятимуться з лежачим.
Це – "дуже поганий" варіант (у разі загибелі птаха). Розпад країни – штука травматична і не факт, що зовсім безкровна, але все-таки із шансами на порятунок цивілізації та подальшого перескладання Росії на якихось раціональних засадах...
А ось катастрофічний варіант полягає саме в тому, що птах уціліє і цього разу. Що гнитиме далі ще десятиліття безперервно, шантажуючи Захід, вчепившись в отруєну підконтрольну територію і сублімуючи свої комплекси у внутрішній терор. Нікого у світі цей терор цікавити вже не буде: кого цікавить сьогодні, як живуть туркмени під черговим туркменбаши? У разі чого світ, звичайно, висловить занепокоєння, але сильно від своїх справ не відволічеться...
Потім усе це так чи інакше закінчиться розпадом, тільки набагато кривавішим. "И тем больней, чем дольше", – як ідеться у вірші Окуджави піввікової давності, якраз про розпад царств...
Російське криваве ХХ століття має бути нарешті осмислене нами як катастрофа, яка триває. Скорочення строків цієї катастрофи – шанс на порятунок наших дітей та онуків. Констатуємо як даність: Україна ціною величезних жертв уже виграла цю війну: вона вціліє в ній і посилиться як держава.
Загине саме Росія. Уже гине, ось зараз.
Найшвидше завершення тривалого імперського сюжету – здається, останній шанс уціліти для цивілізації Льва Толстого, щойно, через століття, знову офіційно записаного у вороги держави (див. рішення суду з нещодавнього пікету Любові Сумм).
Записаного для наочності просто за місцем проживання, у Хамовниках. В історії, хай що кажуть, гарне почуття гумору...
Джерело: Виктор Шендерович / Facebook
