+2 Київ
Я не був євреєм.
Щира байдужість була відповіддю на національне питання там, де росла моя душа на початку 60-х років минулого століття...
Власне, і питання не було. Були тато з мамою і їхні друзі: дядько Льова і тітка Мая, дядько Стасик і тітка Наташа, дядько Льоша і тітка Надя, дядько Ваня, тітка Свєта, дядько Юзик... У нас була велика квартира з певного часу, ось і збиралися у нас на Річному: мама була сонцем і душею цієї компанії...
Лише за кілька десятиліть, уже майже 50-десятирічним, я вперше здогадався, що ці довічно любі мені люди були росіянами, євреями, українцями чи поляками...
У четвертому класі я почув слово "жиденя". Ближче до сьомого – розчув, нарешті, звичне перелякане зниження тону у слові "жид" у телефонній розмові бабусі Ревеки. Саме ім'я "Ревека" теж ні з чим не було пов'язаним: просто таке дивне ім'я.
Про Голокост я не те щоб нічого не знав, але це було частиною пам'яті про велику страшну війну, в якій загинув мій дід. Бабин Яр стояв у моїй голові через кому з Хатинню і блокадою Ленінграда, і все це робили фашисти, яких я добре знав за фільмами, – це були жорстокі, огидні, мало схожі на людей істоти.
Але цих фашистів переміг радянський народ, і тепер усе було добре.
Добре було не те щоб зовсім усе: 1972 року мій брат, випускник знаменитої фізматшколи №2, не зміг вступити у МДУ і почув від доброї нянечки в тамтешніх коридорах: милий, ми ж вашої нації взагалі не беремо...
Пам'ятаю тугу й обурення батьків: усе це здавалося їм, напевно, відрижкою минулого. Минулого, втім, не охотнорядського, а набагато ближчого. Мабуть, саме в той час я почув загадкове слово "космополітизм", дізнався про загибель Міхоелса...
Потім я прочитав бабелівську "Історію мого голуб’ятника" – і був неприємно здивований тим, що все це робили не якісь целулоїдні фашисти, а люди. Інвалід Макаренко, який розмазував голубині кишки по щоці єврейського хлопчика, здався мені раптом дуже знайомою людиною. Річ була не у фашистах, виявляється. А в чомусь, чого ці фашисти були частиною.
"И в этом дело все, и в этом вся печаль…" – як сказав поет з іншого приводу.
Я дорослішав помаленьку і щось дізнавався і розумів про цей клятий (п'ятий) пункт, але образи не змогли зруйнувати головного, і власне єврейство, слава богу, не стало головною точкою самоідентифікації. Я був (і є) московським хлопчиком із Чистих прудів, дрібна частина веселого інтернаціонального застілля.
Єврейська ж тема звично з'являється в моєму житті під ручку з антисемітами. І, їй-богу, тільки антисеміти можуть зробити мене євреєм!
Я дражню і дражнитиму цих мудаків своїм єврейством, але не тому, що пишаюся єврейством, а тому, що не люблю мудаків.
У періоди загострень, на кшталт того, яке стоїть на подвір'ї нині, вони вилазять з усіх щілин. Хто простіший – просто грубіянить. Хто розумніший – наблатикався говорити ліберальні слова і страждати через палестинський народ (і в кожного, зрозуміло, по кілька друзів-євреїв). Але трохи пошкреби і цю амальгамку, а там – бабелівський інвалід Макаренко зі своєю Катюшею і її вистражданим текстом.
"Семя ихнее разорить надо…"
Текст ми вивчили, дякую.
Ті, хто страждає через палестинський народ, поцікавтеся: куди поділися за чверть століття мільярди доларів гуманітарної допомоги? Поставте собі запитання: як вийшло, що незалежна Палестина вже чверть століття не виробляє нічого, крім кротячих нір для військової комунікації, ненависті до євреїв і ракет для їх убивства?
Палестинського народу дійсно шкода: він перебуває в заручниках у вбивць. Будь-якого палестинця, за яким помітять симпатію до євреїв, буде знищено. У палестинської дитини в секторі майже немає шансів стати чимось, крім гарматного м'яса, і це повноцінна трагедія, зрозуміло.
Але Ізраїль у нинішній розстановці може допомогти палестинцям тільки знищенням ватажків ХАМАС – решту палестинський народ має зробити сам. Якщо, звичайно, знайде для себе і своїх дітей якесь застосування в майбутньому, крім взаємного смертовбивства...
Я не був прибічником держави Ізраїль у своїй космополітичній юності. Я знав і знаю, що поділ на нації – це глибокий відстій, і батьківське застілля було тому запорукою, але наполегливість антисемітів зробила свою справу.
Переконала, сволота...
На жаль, новий Голокост завжди на порозі.
Натхненний "інтелектуалами", які пояснять людству, що євреї самі винні у своїх бідах. Бажаний мільйонам ментальних інвалідів. Той, хто йде під звуки підлуватої "рівновіддаленості" світової спільноти...
І в цьому пейзажі космополітичний хлопчик із Чистих прудів змушений наполягати на своєму єврействі.
Джерело: Виктор Шендерович / Facebook
