-1 Київ
У тюрмі, як не дивно, є свої переваги. Їх небагато, але вони є. Й одна з таких переваг полягає в тому, що слово "так" там означає "так", а слово "ні" означає "ні".
Немає проміжку. Якщо зек, кримінальник, сказав "так", а потім каже "ні" або "напівтак" – у нього будуть проблеми до кінця строку. Власне, ця практика не тюремна, а ще біблійна ("нехай буде слово ваше: "так – так"; "ні – ні"; а що зверх цього, те від лукавого"), але в суспільстві вона якось не прижилася, а ось у тюремному середовищі діє досить жорстко.
Одного разу в ізоляції мені зламали ніс. Зламала не адміністрація, а співкамерник – досвідчений кримінальник із 23-річним строком ув'язнення, який у 90-ті й "нульові" був серед так званих злодіїв у законі. На той час атмосфера в камері була вже такою напруженою, що буквально за день до цього я сказав, що скоро ми почнемо різати один одного тільки тому, що мовчимо. Відсутність їжі, 30–50 грамів хліба на добу, відмова від переведення в СІЗО навіть нас, уже засуджених, невизначеність з обмінами, плюс саме це місце – все це вже до того втомило всіх, що побутова іскра, просто ніщо, про яке і говорити нічого, призвело до такого результату.
Я сказав слово, він сказав слово. Мене неправильно зрозуміли – я знову сказав, що він зрозумів неправильно. На що я почув: "Я тобі перед людьми втретє кажу: якщо не заткнеш пельки – я тобі їб...ло наб'ю". За кілька секунд я вже заливався кров'ю і слізьми через зламаний ніс, бо зрозумів він мене все ж неправильно.
Оскільки його все життя в таборах учили виживати за будь-яку ціну, то далі він мені ще спробував і вичавити очі. Загалом, якби не кілька хлопців у камері, які, на жаль, усе ще в полоні, шансів у мене не було жодних: один із них буквально стрибнув йому на шию (а треба знати Славіка – він під два метри зростом) і стягнув із мене. За пів години, коли я вже лежав на нарі із серветками в носі й повністю закритим оком, той самий зек присів поруч зі мною зі своїм величезним залізним кухлем (кримінальники старого гарту п'ють тільки із залізних через низку причин) із холодною водою, поставив мені її на око і сказав: "Стасе, я ніколи в житті ні в кого не просив вибачення". Так і не перепросив. Але ми один одного зрозуміли.
Коротко кажучи, до чого я все це. У політиці все навпаки. Слово "так" має 308 відтінків, у яких можна знайти й цитату Ніцше, і промову про комуналку – все що завгодно, окрім "так". Загалом, слухати немає сенсу. І все-таки від низки серйозних людей останнім часом я чув "так" щодо обміну.
Цим постом я хотів би нагадати, що, по-перше, ці люди не просто сидять: те, що там відбувається, часто виходить за межі здорового глузду, а часто – просто тягне на окремий кіносюжет. Іноді не розумієш, як узагалі ти сьогодні залишився живим, поки всі обговорюють якихось собак. Ну, а по-друге, хотілося б вірити, що хоча б інколи "так" наших політиків виявиться тим самим простим і ясним до блиску "так", без ком, трикрапок і півтонів. Чого всім нам і бажаю.
Джерело: Станислав Асеев / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
