+2 Київ
Як і варто було очікувати, Ердоган продовжує свою улюблену геополітичну справу – маневрувати, маневрувати й маневрувати. І при цьому при кожному маневрі намагатися витягнути для себе максимальну вигоду. В один день підписав протокол про приєднання Швеції до НАТО, домігся скасування ембарго на постачання американської зброї, а наступного – скасував свій візит до Ізраїлю і назвав ХАМАС "не терористами".
Так було й у минулому. Коли, наприклад, він не гидував зустрічатися з Путіним, але при цьому "цинічно" його обдурив, повернувши азовців в Україну. Або коли всупереч позиції США купляв російську систему ППО і при цьому збивав російський літак, який перетнув турецький кордон.
Така політика багато кого відверто дратує. У першу чергу партнерів по НАТО, яким важко мати справу з таким непрогнозованим союзником. Але Ердоган може собі це дозволити. Незалежна економіка й потужна армія дають йому можливість викаблучуватися так, як він вважає за потрібне.
Однак на Близькому Сході в Ердогана є своя особлива гра. Між Іраном та Саудівською Аравією – головними конкуруючими центрами впливу в мусульманському світі – він намагається відігравати роль "третьої сили". Звісно, така "третя сила" просто зобов'язана засуджувати військові дії Ізраїлю. Але при цьому, на відміну від багатьох радикальних рухів ісламістів, жодним чином не заперечувати права Ізраїлю на існування.
Створення Палестинської держави навряд чи буде знято з порядку денного. І от коли воно стане реальністю, може постати питання – а хто візьме над ним надійну опіку? Тоді-то й може з'явитися пропозиція Туреччини, від якої буде важко відмовитися. Бо її протекторат над палестинцями для Заходу буде точно кращим, ніж "зовнішнє управління" від Ірану чи всіляких там "міжнародних екстремістів".
Джерело: Sergiy Taran / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
