0 Київ
Кураж росіян, і що із цим робити.
Путін розуміє: зараз у нього привідкрилося вікно можливостей для віришення його заповітної мети, ради якої він розпочав повномасштабну війну, – можливості спробувати зіграти у гру під назвою "Росія – третій полюс світу" (окрім США й Китаю).
Відразу скажу: нічого із цього не вийде, але у Кремлі всі нинішні події трактують, як гадалки – певні знаки, і впевнені: ще одне зусилля – і Росія знову повертає велич.
Заяви Медведєва про один народ, принизлива для Пекіна зустріч спецпредставника Китаю з маловпливовим заступником Лаврова, зрештою, бравада тим, що Росія плювати хотіла на півтора десятка збитих "сушок", – це все частина великого блефу, помноженого на кураж, який з'явився від того, що Україна втратила велику частину підтримки своїх західних союзників. І тепер уже точно можна сказати, що рішення Конгресу по Україні відкладено як мінімум на кінець березня – початок квітня.
Але давайте трохи глибше спробуємо подивитися на всі ці процеси.
1. Останній місяць став місяцем розмов про переговори. Я вже говорив неодноразово, що росіяни із жовтня – листопада 2023 року проштовхують наратив: "Миролюбна Росія хоче переговорів, злобна маріонеткова Україна не хоче".
Окрім того, Росія кругом показує, що її не влаштовує ніяка формула миру, крім російської (її не існує в цілісному вигляді, але ідеальний сценарій – визнання (де-факто) захоплених територій і часткове (просто офіційна обіцянка) зняття санкцій).
Власне, коли ми говоримо про цілі Росії на літо – осінь, то вони зводяться саме до цього, і саме цим цілям підпорядковані всі їхні внутрішні й зовнішні дії.
2. Російське відчуття куражу тримається перш за все на відсутності фінансування України Конгресом США. Тепер, за оптимістичним для нас сценарієм, можемо на щось очікувати не раніше кінця березня – початку квітня.
Але, крім виділення коштів, потрібне й озброєння. А після виділення грошей пройде ще не менше місяця до виділення й поставок зброї. Плюс F-16, які дозволять отримати паритет у повітрі й ускладнять росіянам можливості закидувати наші позиції КАБами, з'являться не раніше червня.
Іншими словами, росіяни вважають, що в них є як мінімум три-чотири місяці для того, щоб максимально наблизитися до вирішення своїх завдань.
3. Окремо варто зазначити, що Росія дозволила собі жорсткий випад проти Пекіна. Зустріч зі спецпредставником Китаю по Україні Лі Хуеєм відбулася на найнижчому рівні. З ним зустрівся всього лише заступник міністра закордонних справ Михайло Галузін, який не може говорити нічого, крім протокольних речей.
Причина такої неповаги – певне охолодження стосунків із Піднебесною на тлі складнощів із розрахунками, викручуваннями рук бізнесу і, що також важливо, на тлі того, що Китай не зможе достойно відповісти.
Пекін переживає не найкращі економічні часи, а тільки завдяки дешевим енергоресурсам у 2023 році Росія "прокредитувала" китайців не менше ніж на $25 млрд. Так, Китай – покупець останньої надії для росіян, але й уявити, що Китай на кілька місяців вирішить зупинити імпорт російської нафти чи деревини – нереально.
Справді, Китай може диктувати тактичні умови, але стратегічно Китай ще не готовий до "показових виступів". Більше того, Москва прекрасно знає: для Пекіна важливо залишити Росію в межах своїх інтересів, а для США найважливіше відірвати Москву від Пекіна. І зараз у Росії, як у нареченої з двома ухажорами, зоряний час.
Саме тому Кремль вирішив показати зуби. Ціль цього демаршу складається з кількох аспектів: по-перше, вирівняти економічну ситуацію по розрахунках, по-друге, схилити Пекін передавати технології, а не лише товари. І, найголовніше, спробувати схилити Пекін до російської формули миру.
Поки ми не розуміємо, як будуть розвиватися події. Але точно розпочалася гра. Китай точно займе вичікувальну позицію, Росія буде шантажувати Захід скочуванням у сторону Піднебесної. Але ми маємо розуміти: бажання-максимум для Росії – повернутися до диверсифікації між Сходом і Заходом.
І гра тут буде вестися в тому числі на африканському полі, у Латинській Америці (поки ми не розуміємо, чого (не) добився Патрушев у ході свого латиноамериканського турне) і, звичайно ж, в Азії. Для Пекіна нинішня ситуація також важлива, адже всі країни, які отримують щедрі кредити від Китаю, шукають альтернативу, у тому плані, щоб не стати заручником одного гравця.
Росія не має ресурсів для того, щоб замінити Китай, але вся її зовнішня політика останніх років – це політика мальчіша-плохіша, який може нагадити. І не треба недооцінювати цю роль ("Вагнер", під керівництвом генерала Євкурова, відновив усі свої позиції в Африці, АЕС у Буркіна-Фасо псує гру Пекіна тощо).
Звичайно, усі ці речі не потрібно перебільшувати, тут я пишу про ідеальні для Кремля сценарії, і вони зазнають значних трансформацій, просто ми не повинні мати рожевих окулярів щодо залежності Росії від Китаю.
4. Щодо внутрішнього російського порядку денного, то тут усе в цілому стабільно. Історії з похованням Навального не мають нікого вводити в оману. Жодних заворушень після виборів не буде.
А сама ідея опозиції гнати всіх на вибори о 12.00 лише легалізує імператорські вибори. ВЦВГД уже показує майбутній результат: явка під 80% (плюс майже 20% проти звичайних виборів) і за Путіна майже 90%.
Опозиція, наганяючи явку, лише полегшує завдання владі. І зараз головна задача, яку бачить Кремль перед собою, – не нейтралізація опозиції, а інавгурація, яка має перетворитися на саміт "антизахід" (знову ж – це ідеальний сценарій). Наш ідеальний сценарій – не допустити цього.
5. Життя в усі ці історії внесе серйозні корективи. Цей пост я пишу для того, щоб ми просто правильно оцінювали події.
Джерело: Vadym Denysenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
