Мінські угоди – це наш Сталінград, і тут потрібна повна мобілізація суспільства, щоб Банкова не змогла піти на переговори з ОРДЛО

Перемога в Берліні. Велика війна нервів тільки починається.

Мінські угоди – це наш Сталінград, і тут потрібна повна мобілізація суспільства, щоб Банкова не змогла піти на переговори з ОРДЛО.

Ми маємо чітко зрозуміти: Банкова не пішла на "мінську" капітуляцію в Берліні виключно з однієї причини – через страх бунтів усередині країни. І це чи не єдиний позитив від учорашньої зустрічі в нормандському форматі. Проте це всього лише виграний бій (навіть не битва). Вирішальні битви будуть ще попереду.

Отже, давайте спробуємо підбити проміжні результати цього раунду переговорів.

1. Нічого не підписано через жорстку позицію української сторони. Великий плюс у тому, що німці та французи, з огляду саме на таку позицію України, зайняли нейтральну позицію (пасаж Козака про те, що представник Німеччини сказав, що йому потрібно йти гуляти із собакою, найкраще тому підтвердження). Проте далі нам потрібно, щоб наш посол у Німеччині перестав трощити німців і почав створювати проукраїнську коаліцію, а держава має ламати ситуацію в медіа. Те саме стосується і Франції.

2. На жаль, ми погоджуємося на тактику росіян, які прискорюють переговорні процеси. Поки в нас немає планів "Б", потрібно збивати темп усіма доступними методами.

3. Напередодні Берліна Андрій Єрмак зустрічався з журналістами і блогерами та політологами, яким сказав, що Банкова хоче компромісу, але без змін до Конституції. Для того, щоб зробити це, потрібно йти на об'єднання суспільства й сідати за стіл переговорів з усіма, включно з Порошенком (звичайно, без Медведчука). Але для Банкової вже є подвигом те, що поговорили з відносно вузьким колом телевізійних персонажів. Далі в плані об‘єднання суспільства ніхто не готовий іти. На жаль, розуміння того, що Мінські угоди – це наш Сталінград, ні в кого нема.

4. Важливо, що на своїй пресконференції Андрій Єрмак сказав про енергетичні гарантії. Судячи з усього, він піднімав ці теми і навколо цього йшли дискусії. Адже саме газове питання може стати ключем до серця Європи й головною проблемою, яка ламатиме Україну.

5. Мені здається, що РФ зараз нагнітає істерію, але в цілому у Кремлі готові до того, що поки ніхто нічого не підпише. Паралельно росіяни "сушать труби" і головний удар планується на осінь – на початок нового опалювального сезону, коли і Україна, і ЄС будуть не готові до зими.

6. Є один аспект, про який мало зараз говорять, але через ріст цін на вугілля, виглядає так, що "ЛДНР" минулого року і цього вийдуть на відносну бездотаційність. Це нічого не значить для геополітики, але це важливо для розуміння процесів на окупованих територіях і в самій РФ із приводу економічних санкцій і подібних речей.

7. Україна займає залізобетонну позицію на переговорах, не маючи жодного люфту. Проблема у відсутності гри й навіть міліметра для компромісів. Вихід із ситуації – це завжди компроміс або повна мобілізація суспільства на наш Сталінград. Зараз немає ні того, ні іншого. Діалогу з народом не існує взагалі, на жаль.

Тому ми маємо розуміти: зустріч у Берліні – це маленький бій. Головні битви попереду.

Джерело: Vadym Denysenko / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора