+14 Київ
Напередодні 30-денного перемирʼя. Вірогідність того, що Путін піде на 30-денне перемирʼя доволі висока. І точно так само – висока вірогідність того, що разом зі згодою він повторить мантру про російську конституцію і необхідність "звільнення" Херсона й Запоріжжя.
Отже, що ми можемо розуміти і спрогнозувати зараз?
1. У російському суспільстві чітко сформовані приблизно від 30% до 35% ура-патріотів, які хочуть продовження війни, і є 60–70% мовчазної більшості, які хочуть зупинки війни (звільнення Курщини буде для них повною перемогою).
2. Як мінімум половина активних ура-патріотів доволі критично налаштовані проти Путіна і його режиму. Звичайно, зараз вони не мають ані субʼєктності, ані явно вираженого лідера. А їхня єдина ідея – продовження війни заради майбутньої величі (щоб знову не бути приниженими). Але в перспективі 7–10 років (максимальна часова перспектива транзиту влади) ця група не просто не щезне, вона перетвориться на вагому політичну групу, яка буде носієм великої образи (у російських реаліях – пасіонарності образи) на будь-яке рішення, окрім повного знищення України. Не варто забувати, що путінізм багато в чому виріс на схожому ресентименті.
3. Дуже важливо звернути увагу на те, що оточення Путіна, хоч і абсолютно лояльне до нього, мислить у категоріях транзиту влади. І в питанні подальших мирних переговорів виходить із трьох складових:
– як це вплине на їхній матеріальний стан зараз;
– як це може відобразитися на їхньому подальшому політичному майбутньому;
– як це вплине на тривалість спокійного і щасливого правління Путіна (цей пункт багато в чому збігається з попереднім, але все ж це різні логіки: путінська логіка вічного правління без проголошення наступника і логіка еліт, які готуються до транзиту).
Із сумного для нас: в оточенні Путіна нема нікого, хто готовий уголос говорити про завершення "СВО". В історичних аналогіях, які я дуже не люблю, немає Мікояна, який виступав проти рішень Хрущова в розпал Карибської кризи.
Як би це парадоксально не звучало, головним промоутером мирної угоди зараз може бути лише Путін. Нагадаю, що національна ідея Росії – це "Путін має правити якомога довше й померти якомога пізніше у кріслі президента". Він готовий іти на цю угоду, якщо це забезпечить йому довге і щасливе правління. І тому зараз багато чого буде залежати від того, як себе буде вести оточення: лякати Путіна розбалансуванням системи (апелюючи до 30% ура-патріотів) чи, навпаки, заспокоюючи його бажанням 70% мовчазної меншості й лякаючи цілком реальним обвалом нафтового експорту в разі відмови від миру.
Але за будь-яких обставин Росія готується вже не до перемирʼя, а до переговорів по суті миру. І головні виклики для нас наступні:
– росіяни будуть розторговувати Іран і Північну Корею в обмін на поступки по Україні;
– росіяни піднімуть фінансові ставки у своїй угоді з американцями (збільшать фінансову привабливість);
– росіяни спробують дестабілізувати ситуацію в Україні через певні інформаційні вкиди й можливі провокації;
– росіяни можуть спробувати провести якісь теракти під українським прапором (вірогідність мінімальна, але треба бути готовим до цього).
Окремо – треба винести за дужки Китай, який у разі 30-денного перемирʼя, напевне, реально включиться у гру. Варіантів цього включення в нього два – або разом із РФ або ж у двосторонній грі зі США.
Джерело: Vadym Denysenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
