Запровадження в Україні протестантського свята "День подяки Богу" виглядає як блискучий дипломатичний хід. Тільки забули пояснити людям

Про День подяки Богу.

Начебто розібрався. Слухайте. Це дипломатичний хід. Отже.

День подяки, який святкують у США, попри його загальнонаціональний характер і вкорінення у древні народні традиції майже всіх сільськогосподарських народів світу, носить виразно протестантський характер.

США в цілому досить релігійна країна. Достатньо консервативні протестантські громади є одним із фундаментів Республіканської партії. Власне, американські традиційні праві мають виразно протестантський дух: працюй більше, допомагай громаді – і буде тобі щастя й боже благословення (американський філософ Кен Вілбер напряму пов'язує появу феномену Трампа з тим, що ця формула перестала безвідмовно спрацьовувати).

Не треба пояснювати, наскільки нам зараз потрібна підтримка республіканців. А значна їх частина про нас знає приблизно нічого (як і в нас переважна більшість мало знає про складний світ за межами бульбашки). Між іншим, існує міф, що в Україні погано ставляться до протестантів, – кажуть, що під впливом цього міфу перебуває до третини Республіканської партії. А це вже серйозна загроза.

Із цієї точки зору запровадження в Україні протестантського, по суті, свята виглядає як блискучий дипломатичний хід. До речі, абсолютно безкоштовний, бо це не вихідний день.

Усе чудово. Тільки, як завжди, забули пояснити людям. Люди ж неважливі. Останнім часом урядова й парламентська комунікація загалом ведуться в парадигмі "чхали ми на вас, ви не заслуговуєте на пояснення". У цей ряд можна поставити і мобілізацію, і нацсдох (національну стратегію доходів), і все решта. Здавалося б: у вас є єдиний марафон, ну скажіть хоч одне слово або в соціальних мережах напишіть. Але ні, завжди ті самі граблі: щось зробити без пояснення, отримати гнів, сміх, страх, огиду тощо, а потім вигрібати й розгрібати, добігаючи із запізнілими поясненнями. Навіть члени парламенту не всі розуміють, про що йдеться, бо їм так само не пояснили (оцей мій допис – це реконструкція по крихтах інформації). До речі, якби парламент був відкритий для журналістів, вони б розібралися протягом години, і не було б причин глузувати.

Не треба посилати людям постійні сигнали, що люди неважливі. Воно потім повернеться не добром.

А сильний і безкоштовний крок назустріч американським протестантам – це правильно і красиво.

Дякую всім, хто дочитав, і дякую Богу за новий день.

Джерело: Валерій Пекар / Facebook