+3 Київ
Зради пост від Владислава Ващука. Непопулярне.
Опублікував фото у вишиванці до Дня Незалежності. І відразу ж почалося – а кольори-то спартаківські, а вишиванка-то не того кольору... Хто по-дружньому підколов, а хто й серйозно перейнявся.
Ось так і в країні.
Якщо ти "правильний" патріот, "справжній", то вишиванка в тебе того кольору, синьо-жовта. І в Росії ти жодного разу не був. І говориш чистою українською, без суржиків там усяких. І навіть знаєш, що там на Великому державному гербі зображено і де в козака "спис" чи що там. На Майдані був, героїв Небесної сотні поіменно знаєш. Вітчизняного виробника підтримуєш та в машині слухаєш виключно музику українських виконавців. Патріот, загалом, не Ващук якийсь.
А я ось про що подумав.
Адже річ не в тому, грав я у "Спартаку" свого часу чи не грав.
Запитання – куди подіти мільйони "неправильних"? Тих, які люблять свою Батьківщину всім серцем. Свою Україну. Тих, які не носять вишиванок, сепарів і "совків", та й просто абсолютно байдужих до політики, але тих, які мріють жити добре?
Куди подіти тисячі "неправильних" російськомовних українців, які пройшли АТО? Життя за Україну поклали? Добровільно прийшли у військкомат після Криму. Куди – люстрованих і скривджених, усунутих від годівниці, колишніх податківців, чиновників, ментів тощо?
Куди подіти мільйони пенсіонерів, які мріють жити в Українській РСР? "Чемодан, вокзал, Росія"? Нічого, що це наші ж батьки?
І так, я нікого не здивую, якщо скажу, що в Донецькій і Луганській областях є люди, які болісно сприймають слова "Майдан, Америка, Порошенко"? Уважають, що їх зрадила й образила рідна держава.
Це і їхня країна, їхня земля, їхня Україна. І ваша. І вони її люблять. Так, по-своєму, але люблять. Тому що іншої Батьківщини в них немає і не буде.
Ви хочете мені сказати, що любов до Батьківщини залежить від кольору вишиванки? Дурниця. Вона або є, або немає.
Для мене особисто – фермер, який працює в полі та ремонтує школу для дітей у своєму селі, набагато більший патріот, ніж ті, хто говорить із трибун про підтримку вітчизняного виробника та розвиток системи освіти. І нехай він не розмовляє чистою українською, а матюкливою російською, і вишиванки в очі не бачив, але для України робить те, що може та вміє.
Лікар, який працює на швидкій за копійки, – патріот. Тому що не їде до Європи в пошуках кращого життя, а рятує людей цілодобово. Не питаючи їх про політичні переконання та вподобання.
І футболіст, який одягнув футболку збірної, повинен грати перш за все. І байдуже, співає він гімн про себе чи вголос, якщо він на полі кістьми лягає, – то він патріот своєї країни.
До речі, для тих, хто думає, що футболістам за гру у збірній платять шалені гроші – це неправда. У клубах – так, у збірних – ні. Хоча шанс травмуватися в іграх за збірну – такий самий, як і в інших іграх. І, повірте, я не знаю жодного гравця збірної України, який не був би радий захищати честь нашої країни.
І я скажу так.
Люблю Україну, як умію. Усім серцем люблю. Як і мільйони інших "неправильних" українців. І друзів не ділю на "сепарів" і "патріотів". Адже всі хочуть одного – жити в нормальній країні. В Україні. І щоб діти були щасливі. І батьки здорові. І щоб була можливість заробляти.
І щоб ніхто тобі не вказував, як думати, де жити та що говорити. Щоб патріотизмом не прикривали бізнес-рішення та просто бажання щось украсти.
Головне, усі ж усе розуміють. І мовчать. Група "мовчуни".
А пора починати говорити. І робити. Працювати. Тому що інакше – не буде в нас своєї країни. Ніколи.
P.S. Українською, раптом що, володію. Слова гімну знаю напам'ять. За збірну України грав 15 років. Великий герб України існує тільки в проекті, у козака там золотий мушкет і шабля. Іншої вишиванки не знайшов, фото є тільки в червоній. Залюбки прийму в дар вишиванку традиційного "динамівського" кольору.
Джерело: Влад Ващук / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
