Європейські лідери мають нарешті знайти свої "яйця" й перестати жити в ілюзіях сподівання на США

План Б на НАТО

Одним із ключових питань перемовин про мир буде вступ України до НАТО. Я радий, що багато політиків почали нарешті відверто говорити про те, що це рішення ніколи не підтримувалося нормально у країн-партнерів. Перспективи цього завжди були мізерні, зокрема, через позиції окремих країн: Туреччини, Німеччини, Угорщини й у різний час залежно від виборів ще інших. Однак що ще важливіше: НАТО ніколи не був ефективним оборонним інструментом.

У світі гібридних загроз ця організація розгубилася й максимум, до чого вдавалася, – до якихось спільних навчань. Так, ст. 5 – важливий інструмент захисту, але вона працює тільки за умови одностайного рішення. Путіну завжди достатньо мати одного сателіта, щоб заблокувати діяльність цієї організації, а сьогодні він у нього не один. Тому ефективність цієї структури із часу розпаду Радянського Союзу завжди була під питанням.

Однак для нас принциповим питанням завершення війни є гарантії безпеки, тобто що подібне не повториться. НАТО в цьому плані хоч і погана гарантія, але все ж таки гарантія й стримуючий фактор. Тому правильне питання, яке варто поставити сьогодні: якщо не НАТО, то які варіанти гарантій безпеки можуть бути?

Найбільш перспективним варіантом на заміну НАТО може бути формування повноцінної спільної політики безпеки та оборони ЄС, або простіше – створення повноцінної європейської армії. Станом на сьогодні така політика існує, але виглядає досить убого. Її пріоритети – фінансувати оборонні проєкти країн-членів, реагувати на кризи, миротворчі операції тощо. Але ця політика не є повноцінною, тобто немає окремого органу, який нею займається, немає спільної інтеграції військових органів країн і збройних сил у єдину силу.

Зрозуміло, що квола політика оборони пов'язана з тим, що більшість (не всі) членів ЄС – у НАТО і їм не потрібне дублювання. Грубо кажучи, Трамп правий, коли звинувачує Європу в тому, що вона економить на обороні за рахунок США. Тепер, коли він повернувся, питання формування нормальної політики оборони може постати з новою силою.

Як це стосується нас? У Путіна ніколи не викликало проблем питання нашого вступу в ЄС. Сьогодні це питання визначене, на відміну від питання нашого вступу в НАТО. Якщо Україна стає країною – членом ЄС, то бере участь у всіх його політиках, у тому числі в оборонній. Тобто ЗСУ стають частиною "європейської армії". За умови, що спільна оборонна політика покладає на всі країни відповідальність за спільне реагування на напад, Україна отримує гарантії захисту в межах цієї політики. Більше того, як член ЄС ми можемо розміщувати в себе військові контингенти країн-членів, організовувати спільне виробництво тощо.

Усе це має дуже серйозні перспективи, з огляду на ізоляціонізм Трампа, не кажучи вже про його погрози забрати Гренландію. Європейські лідери мають нарешті знайти свої "яйця" й перестати жити в ілюзіях сподівання на США. В обставинах, коли США будуть зменшувати свою військову участь у Європі, цінність України тільки виростає. Наші Збройні сили могли б стати основою цієї оборонної політики, а наші виробництва забезпечити нову європейську армію.

У підсумку Путін отримує невступ України в НАТО, але не отримує нас беззахисними. Ми ж отримуємо гарантії безпеки в рамках ЄС, а не НАТО. Трамп отримує зменшення ролі США в безпеці ЄС. Щодо ядерної зброї, я нагадаю, що в ЄС ядерну зброю має Франція. Більше того, враховуючи позицію Великобританії, я не виключаю, що вона може приєднатися до такої оборонної політики, не будучи членом ЄС. Зрештою, США залишаються важливим учасником і гарантом миру й безпеки своїми силами в Європі, навіть в умовах зменшення своєї присутності й ролі НАТО.

Джерело: Політика Андрусіва / Telegram

Опубліковано з особистого дозволу автора