Втрати російських окупантів
956 810

ОСОБОВИЙ СКЛАД

10 758

ТАНКИ

372

ЛІТАКИ

335

ГЕЛІКОПТЕРИ

Віктор Трегубов
ВІКТОР ТРЕГУБОВ

Український журналіст, військовослужбовець, співзасновник партії "Демократична сокира"

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Мобілізація цивільних – несправедлива річ, але іншого способу перемогти сильнішого супротивника немає

Серед усіх аргументів, що супроводжують війну та мобілізацію, найбільш дивний – це апеляція до справедливості.

Війна по суті несправедлива. Справедливість на ній умирає першою. Особливо в умовах, коли на мирну країну напав кратно більший ворог. Звісно, у нас у всіх були трішки інші плани на життя, звісно, російська агресія їх перекреслила, але зараз уже немає сенсу лити над цим сльози. Зараз має сенс рятувати Україну й українців.

Довоєнні часи були найбезтурботнішими в моєму житті. Я працював у чудовій компанії в умовах, про які й мріяти не міг, виписував усе, що хотів, у свій уже тоді досить читомий блог і здобував додаткову освіту на філософсько-теологічному просто тому, що міг. І якби мені хтось сказав, що я піду служити в армію, я б сміявся з пів години.

Не хочеш – мусиш. Я зрозумів це тоді, коли вже не міг відвідати дім, у якому виріс.

Після повномасштабного вторгнення це варто було зрозуміти всім.

Мобілізація цивільних – несправедлива, неприємна річ, яку ми дуже хотіли б залишити в минулому. Але за всю свою історію людство так і не знайшло іншого способу перемогти сильнішого супротивника. Тому подібне відбувалося всюди, у будь-якій країні в подібній скруті, і в нас методи залучення людей до війська чи не найлояльніші. Якщо ми не змогли залишити в минулому війни в центрі Європи, ми просто маємо до цього вдаватися.

І знаєте що? Воно працює.

Мені доводилося спілкуватися не з одним і не з двома хлопцями, які не хотіли самі йти до військкомату. Вони воюють, і знаєте що? Воюють непогано. Деякі вже командують невеликими підрозділами. За окремими яскравими винятками страх минає ще десь між ТЦК і БЗВП.

Бо це, якщо чесно, не страх перед смертю чи каліцтвом. Якби серед українців це було поширено, ніхто б не гуляв вулицями під час повітряної тривоги. Це один із найпотаємніших людських страхів – страх перед зміною життєвих обставин. Людина боїться потрапити у незвичне для себе середовище, де життя йде за іншими правилами, а її попередні статуси та здобутки залишаються десь там.

Це нормальний страх, і немає психічно здорової людини, яка б його не відчувала. Але, як і будь-який інший, його треба вміти в собі помічати. І вміти долати тоді, коли цього вимагають обставини.

Бо це потрібно не тільки країні. Це потрібно тобі самому. Це та перемога над собою, яка залишиться з тобою назавжди, це знання, що зробив правильний вибір. Навіть якщо тебе до цього вибору за руку привели. У нас скоро Великдень, і в церквах читатимуть слово Іоанна Золотоуста – усього сторінка тексту, а чи не найкраще, що було написано у святоотецькій літературі за 2 тис. років. Бог щедрий, каже автор, прийме і того, хто з першого дня постився, і того, хто в останню годину прийшов.

Підручник історії України теж. І ваше власне сприйняття себе. Стати в лави захисників країни не пізно до тих пір, допоки не спиняється агресор, а він поки ще огризається.

Коли ми його спинимо, будемо знати, що хай які б ми не були смішні, сварливі й часом безпорадні оболтуси, але кращих за нас людей на цій блакитній кульці немає.

Джерело: Victor Tregubov / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.
Як читати "ГОРДОН" на тимчасово окупованих територіях Читати