+4 Київ
Народ любить зраду? Окей. Зрада.
Ми все ще у війні з найагресивнішою сранню на планеті.
Її умови "припинення війни" – "віддайте нам усе, що ми загарбали, і ще більше, а ми дамо чесне слово, що не будемо воювати далі". Хоча вони перебудували економіку так, що їм або воювати далі, або навернутися під вагою власного військово-промислового комплексу. І продовжують перебудовувати, що про мирні наміри аж ніяк не свідчить.
У державі, до якої світ звик як до світового провайдера безпеки, прийшли до влади сили, які схиляють нас на це пристати. Ще вони пропонують розійтися ЄС (відкрито) і НАТО (приховано, але не дуже).
У Європі воювати не хочуть і не впевнені, що можуть, але все більше впевнені, що доведеться. Що викликає не мобілізацію, а параліч волі.
При цьому в нашій країні корупція нікуди не подінеться, бо корупція ніколи не дівається повністю, а лише зменшується впродовж змін інституцій, які тривають роками. Більшість із тих, хто з нею бореться, бореться за доступ до неї – власне, та ж фігня із владою. Усе це використовується сцикунами та мерзотниками для виправдання власного страху перед війною (хоча зв'язку між чужими злочинами та їхньою власною гниллю насправді немає) і все більш відкритої ненависті до військових. А це вже підсилюється пропагандою ворога і тисячами в'єтнамських ботоферм.
І між усім цим та фізичним знищенням стоїть тонка піксельна лінія. Яку всі інші вже навіть не вдають, що люблять чи поважають.
Отакі умови.
А правдою в цих умовах є те, що від них не сховаєшся ані під ковдрою, ані на хаті, ані у Вроцлаві. Що будь-які намагання від цього втекти, враховуючи глобальність катастрофи, призведуть лише до тебе, що вона тебе наздожене пізніше, але у значно гірших умовах. І що ніхто, крім нас, не врятує ані нас самих, ані країну, ані світ.
P.S. Після цього поста Facebook обережно поцікавився в мене, чи не маю я наміру вкоротити собі віку. Ні, любий Facebook. Не собі.
Джерело: Victor Tregubov / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
