"Глаза зеленые весны".
Кияни, люди мої дорогі, незвичайні!
А ви розумієте, що ми перемогли холодомор?
Усе просто: після ночі з 9-го на 10 лютого, коли температура була -20 °С, почалося потепління. Потроху, ледь-ледь, але так холодно, як було, уже не буде.
Ми вистояли в люті морози!
Це не означає, що в усіх одразу буде тепло, вода й електрика, це не означає, що сніг розтане в один день і з'являться перші ніжні проліски, це зовсім не означає, що ніхто не опиниться з поламаною рукою або ногою на лікарняному ліжку, послизнувшись на льоду. Але це означає, що найстрашніше за цю зиму – позаду.
Крижане пекло, улаштоване Росією, відступило.
Катування холодом закінчилося.
Ми не здалися. Ми зігрівалися одне об одного, нас гріли собаки й коти, друзі з усього світу надсилали незвичайні гаджети для тепла й спецодяг, ми підтримували тих, хто поряд.
Нас усіх підтримував Київ – місто, яке й далі жило, не зупиняючись ні на хвилину.
Вогні великого міста гріли кожного, допомагали не здаватися.
Учора в магазині знайома продавчиня сказала: "Ось я думаю, що якщо настане кінець світу, то українці і його переживуть – після всього, що ми вже пережили".
Мені ось теж так здається.
Закінчу пост вісьмома рядками з вірша Іллі Еренбурга, який народився в Києві взимку багато років тому:
"А мы такие зимы знали,
Вжились в такие холода,
Что даже не было печали,
Но только гордость и беда.
И в крепкой, ледяной обиде,
Сухой пургой ослеплены,
Мы видели, уже не видя,
Глаза зеленые весны".
Я знаю, що війнище триває, але я подумаю про це завтра. А сьогодні нехай будуть очі зелені весни – ось так, на зло йому!
Джерело: Victoria Ivleva / Facebook