Діти, які у сім років можуть відрізнити звук грому від звуків виходу ППО – це діти воїнів, і вони вже самі воїни

Зазвичай я цураюся пафосу. Бо пафос творить ілюзію, оману. Але іноді цей пафос – просто наша буденність.

Сьогодні в Києві бачив дітей, які йшли містом із першого дзвоника. У вишиванках. Бачив, як вони стискали у своїх іще слабких кулачках ті жовто-сині прапорці. Як вони дивилися на місто, одне на одного, на світ.

Це – нова Україна. Це абсолютно нова Україна. Та Україна, якої ми й самі ще не знаємо... Це не просто діти. Це діти, які у свої сім років можуть відрізнити звук грому й осінньої грози від звуків виходу ППО. Це – діти воїнів, це – онуки воїнів, це вже й самі воїни!

У лютому минулого року, на самому початку війни, була така новина, як рашистська ракета кудись упала і збурила із землі старі, віковічні пласти. Як із глибин віків вийшли на поверхню прадавні рубила, кам'яні сердечники, наконечники стріл, мечі, шаблі. Немовби самі духи предків цієї землі віддавали найдорожче, що в них є, – зброю! Для боротьби.

Такі символічні речі спроста не стаються!

Ми свідки народження великої доби – доби України!

Джерело: Chepynoga Vitalii / Facebook